ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.05.2003 Справа N 15/257Б
Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги АБ "У" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2003 р. та ухвалу господарського суду Донецької області від 25.12.2002 р. у справі N 15/257Б господарського суду Донецької області за заявою АБ "У" до ЗАТ "Р" про банкрутство, ВСТАНОВИЛА:
Господарським судом Донецької області за заявою ініціюючого кредитора було порушено провадження у справі N 15/257Б про банкрутство ЗАТ "Р".
26.09.2002 р. в газеті "Голос України" N 176 було опубліковано оголошення про порушення провадження у справі N 15/257Б про банкрутство ЗАТ "Р".
Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.12.2002 р. було відмовлено АБ "У" у визнанні заявлених вимог до ЗАТ "Р" на загальну суму 17855436,77 грн. (в т.ч. пеня та штрафні санкції - 4739015 грн.), розпорядника майна зобов'язано окремо внести до реєстру вимоги АБ "У", зобов'язання щодо вимог якого забезпечені заставою майна боржника, згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
При винесенні даної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що майновий поручитель - боржник у даній справі не має прямого відношення до основного зобов'язання і не відповідає перед кредитором (заставодержателем) - АБ "У" за саме його виконання боржником - ЗАТ "Е" (позичальник). Він несе тільки ризик втрати заставного майна у випадку невиконання зобов'язання боржником за основним зобов'язанням, до якого кредитор повинен висувати основні вимоги.
Постановою від 13.03.2003 р. Донецький апеляційний господарський суд ухвалу господарського суду Донецької області від 25.12.2002 р. залишив без змін.
Постанова мотивована тим, що відповідно до умов договору застави майнового комплексу у ЗАТ "Р" виникло лише зобов'язання передати заставлене майно Укрсоцбанку для задоволення його вимог за рахунок предмета застави. Крім того, оскільки вимоги Укрсоцбанку забезпечені заставою майна боржника, він не може бути визнаний конкурсним кредитором, тому суд першої інстанції обгрунтовано відхилив грошові вимоги кредитора до боржника.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Укрсоцбанк звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати оскаржувану постанову від 13.03.2003 р. і ухвалу від 25.12.2002 р. та визнати його вимоги в сумі 17855436,77 грн. і зобов'язати розпорядника майна включити їх до реєстру вимог кредиторів.
В обгрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема, посилається на порушення судом норм п.6 ст. 14, п.12 ст. 21, ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) та ст. 1, 19 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ).
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до п.6 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон) розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними бухгалтерського обліку боржника. При цьому заяви можуть подаватися до господарського суду, розпоряднику майна. Такі заяви носять повідомлюючий характер.
В цій заяві заставний кредитор повинен вказати розмір своїх грошових вимог, визначений з урахуванням абз.7 ст. 1 Закону ( 2343-12 ), та обсяг заставного забезпечення.
Якщо заставний кредитор сумнівається у розмірі та повній забезпеченості його вимог заставою або якщо має місце спір з цього приводу з розпорядником майна або боржником, тоді йому слід звертатися в господарський суд в порядку п.1 ст. 14 Закону ( 2343-12 ) з метою чіткого встановлення розміру та забезпеченості грошових вимог.
Більше того, відповідно до ст. 15 Закону ( 2343-12 ) на попередньому засіданні у справі про банкрутство господарський суд перевіряє не тільки обгрунтованість вимог кредиторів, по яких є заперечення боржника, але і вимоги кредиторів, визнані боржником та включені розпорядником майна до реєстру.
Відповідно до положень Закону ( 2343-12 ) завдання господарського суду полягає у встановленні чіткого пасиву боржника. При цьому господарський суд не обмежується тільки конкурсними вимогами, а досліджує також інші складові частини пасиву: вимоги привілейованих кредиторів (кредиторів з вимогами щодо виплати аліментів, заробітної плати, авторської винагороди тощо), заставних кредиторів.
У випадку безпідставності вимог заставного кредитора вони підлягають відхиленню судом. і навпаки, якщо заявлені в господарський суд вимоги заставного кредитора обгрунтовані, але оспорюються боржником, то вони визнаються забезпеченими і підлягають включенню розпорядником майна окремо в реєстр вимог кредиторів в порядку п.6 ст. 14 Закону ( 2343-12 ).
Та обставина, що спірні грошові вимоги забезпечені заставою, не може бути підставою для їх відхилення господарським судом.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2003 р. та ухвала господарського суду Донецької області від 25.12.2002 р. підлягають скасуванню як такі, що винесені з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню на розгляд до господарського суду Донецької області.
На підставі наведеного та керуючись ст. 1, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) та ст. 111-5, 111- 7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу АБ "У" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2003 р. та ухвалу господарського суду Донецької області від 25.12.2002 р. у справі N 15/257Б задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2003 р. та ухвалу господарського суду Донецької області від 25.12.2002 р. у справі N 15/257Б скасувати.
Справу N 15/257Б направити на розгляд до господарського суду Донецької області.
Надруковано: "Законодавство України про банкрутство та судова практика", 2003 р.