СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
22.04.2004
(Витяг)
У червні 2002 р. звенигородський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до З. про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 29 грудня 2001 р. за розпорядженням колишнього голови сільської ради З. зрубано ялину, яка росла у межах населеного пункту біля приміщення фельдшерсько-акушерського пункту і належала до об'єктів озеленення загального використання. Вирубку дерева було проведено без дотримання Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України (затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 29 липня 1994 р. N 70 ( z0301-94 ), зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14 грудня за N 301/511; далі - Правила). У зв'язку з цим старший державний інспектор Звенигородської державної екологічної інспекції притягнув З. до адміністративної відповідальності за ст. 153 КпАП ( 80731-10 ).
Звенигородський районний суд Черкаської області рішенням від 27 вересня 2002 р., залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області від 17 січня 2003 р., позов задовольнив: постановлено стягнути з відповідача на користь Державного управління екологічних ресурсів м. Черкас Міністерства екології та природних ресурсів України 500 грн. на відшкодування заподіяної шкоди.
У касаційній скарзі З. просив скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора в інтересах держави, судові інстанції виходили з того, що ст. 77 Закону від 21 травня 1997 р. N 280/97-ВР ( 280/97-ВР ) "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну посадовою особою юридичним та фізичним особам, за рахунок власних коштів у порядку, встановленому законом, покладено на цю посадову особу.
Такий висновок відповідає обставинам справи, а також вимогам матеріального права.
Відповідно до вимог підпунктів 3, 12 п. 3, п. 4 ст. 42 Закону ( 280/97-ВР ) сільський, селищний, міський голова підписує рішення ради та її виконавчого комітету, забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету, а також несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому повноважень.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету від 22 листопада 2001 р. N 103 вирішено питання про вирубку ялини та двох інших дерев. Контроль за виконанням цього рішення покладено на сільського голову З., який його й підписав. Проте з Державною екологічною інспекцією це рішення погоджено не було, спеціального ордера на вирубку дерев не видано. А Правилами ( z0301-94 ) встановлено, що знесення та пересадка дерев, чагарників, газонів, квітників може здійснюватися лише в разі наявності спеціального дозволу (ордера).
Державний інспектор екологічної інспекції постановою від 4 січня 2002 р. притягнув З. до адміністративної відповідальності за порушення ст. 153 КпАП ( 80731-10 ) за знищення дерев без погодження з екологічною інспекцією та оформлення ордера на знесення зеленого насадження. Звенигородський районний суд Черкаської області рішенням від 8 травня 2002 р. З. у задоволенні скарги на цю постанову відмовив, і це рішення набрало законної сили.
Враховуючи наведене, суд підставно поклав на З. як на посадову особу, котра винна у неналежному здійсненні контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів при виконанні рішення виконавчого комітету сільської ради, обов'язок з відшкодування шкоди.
Оскільки судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу З. відхилила, рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2002 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області від 17 січня 2003 р. залишила без зміни.