СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
29.11.1989
(Витяг)
Подружжя Ю. і К. пред'явили позов до Н. про відшкодування шкоди. Позивачі зазначали, що відповідач, керуючи належним йому автомобілем в нетверезому стані, порушив правила дорожнього руху і зіткнувся з належним К. автомобілем, яким за довіреністю керував Ю. Під час аварії Ю. та його дружині заподіяно тілесні ушкодження, внаслідок чого вони стали тимчасово непрацездатними, а кузов належного К. автомобіля вартістю 2118 крб. став непридатним і поновленню не підлягав. Після аварії остаточна вартість автомобіля визначена в 6038 крб. Посилаючись на те, що відповідач відмовився відшкодувати заподіяну шкоду, подружжя Ю. просили стягнути на їх користь втрачений заробіток, а К. просив стягнути з відповідача вартість автомобіля - 6038 крб., а йому передати пошкоджений автомобіль.
Рішенням Котовського районного народного суду Одеської області позови подружжя Ю. та К. задоволено в повному обсязі. В касаційному порядку справа не розглядалася. Президія Одеського обласного суду рішення в частині стягнення з відповідача 6038 крб. і зобов'язання позивача передати йому пошкоджений автомобіль скасувала і справу в цій частині направила на новий розгляд. При новому розгляді справи Ананьївський районний народний суд, з яким погодилася судова колегія Одеського обласного суду, стягнув з Н. на користь К. 2118 крб. і витрати, пов'язані з проведенням експертизи, всього 2317 крб.
Судова колегія Верховного Суду УРСР задовольнила протест заступника Голови Верховного Суду, скасувала постанову президії Одеського обласного суду та наступні судові рішення і залишила в силі рішення Котовського районного народного суду, вказавши в ухвалі на таке.
Судом встановлено, що вироком суду Н. визнаний винним і засуджений за вчинення автоаварії до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку. Проте ніяких заходів до відшкодування заподіяної злочинними діями шкоди він не вживав.
Згідно зі ст. 453 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), присуджуючи відшкодування шкоди, суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, винну в заподіянні шкоди, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити її тощо) або повністю відшкодувати збитки.
Вирішуючи даний спір, суд погодився, з урахуванням конкретних обставин справи (неможливості поновити пошкоджений відповідачем автомобіль), з вимогами позивача про повне відшкодування заподіяної шкоди і стягнув на його користь вартість автомобіля, зобов'язавши передати його відповідачеві. Останній з таким рішенням погодився і не оскаржив його в касаційному порядку.
Скасувавши це рішення, президія обласного суду, а також народний суд, присуджуючи К. при новому розгляді справи вартість пошкодженого кузова, не врахували, що такий спосіб фактично не відшкодовує заподіяної шкоди, оскільки позивач позбавлений можливості поновити автомобіль, і тому таке вирішення спору не можна визнати правильним.
Достатніх підстав для скасування рішення суду у президії обласного суду не було, тому судова колегія Верховного Суду УРСР скасувала постанову президії обласного суду та наступні судові рішення і залишила в силі рішення районного народного суду.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.