СУДОВА ПАЛАТА З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ
УХВАЛА
30.05.2005
(Витяг)
Липоводолинський районний суд Сумської області вироком від 16 липня 2002 р. засудив М. за ч. 3 ст. 365 КК ( 2341-14 ) із застосуванням ст. 69 КК до позбавлення волі на три роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, строком на два роки, за ст. 246 КК - до штрафу в розмірі 850 грн. і відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі й штрафу в розмірі 850 грн. з позбавленням права обіймати зазначені посади строком на два роки. На підставі ст. 75 КК М. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 17 вересня 2002 р. вирок щодо М. змінив: пом'якшив йому покарання, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим та ст. 69 КК ( 2341-14 ) і в частині, що стосується додаткового покарання, та постановив вважати його засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365 КК, ст. 246 КК, до позбавлення волі на три роки. На підставі ст. 75 КК М. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 5 серпня 2003 р. у задоволенні касаційної скарги М. відмовила.
М. визнано винним у перевищенні службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, та незаконній порубці лісу за таких обставин.
Із грудня 2000 р. по січень 2001 р. за вказівкою М., який працював директором товариства з обмеженою відповідальністю та був службовою особою, без відповідного дозволу сільської ради було спиляно для господарських потреб зазначеного товариства 43 тополі й заподіяно таким чином сільській раді матеріальну шкоду в розмірі 60 тис. 660 грн.
Із жовтня по листопад 2001 р. за вказівкою М. без дозволу аграрно-лісового господарства та без оформлення лісорубного квитка було спиляно з тією ж метою 34 тополі й заподіяно у такий спосіб цьому господарству матеріальну шкоду в розмірі 52 тис. 360 грн.
У клопотанні про перегляд у порядку виключного провадження зазначених судових рішень М. просив їх скасувати і закрити справу за відсутністю в його діях складу злочину.
У поданні, підписаному п'ятьма суддями Верховного Суду України, порушено питання про скасування ухвали апеляційного суду та колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо М. і направлення справи на новий апеляційний розгляд.
Перевіривши матеріали справи та викладені у клопотанні доводи, Судова палата у кримінальних справах та Військова судова колегія Верховного Суду України частково його задовольнили з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що М., який не визнав своєї вини, та його захисник подали на зазначений вирок апеляції, в яких, вважаючи вирок необгрунтованим, просили його скасувати. При цьому в апеляції захисника засудженого були наведені доводи на обґрунтування того, в чому саме полягає незаконність вироку.
Відповідно до ст. 377 КПК ( 1003-05 ) в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишатися без відповіді. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необгрунтованою.
Однак апеляційний суд, як убачається зі змісту ухвали, цих вимог закону не дотримався. Змінюючи вирок районного суду щодо М. лише в частині, що стосувалася призначеного покарання (про це в апеляціях не зазначалося), суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі відповідей на доводи, наведені в апеляціях, по суті, не дав, мотивів залишення апеляцій без задоволення не навів, обмежився лише посиланням на те, що доводи необгрунтовані і спростовані дослідженими судом доказами та що викладені в апеляціях заперечення проти пред'явленого обвинувачення детально розглянув суд першої інстанції, який обґрунтовано засудив М.
За таких обставин Судова палата у кримінальних справах та Військова судова колегія Верховного Суду України клопотання частково задовольнили: ухвалу апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2002 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 5 серпня 2003 р. щодо М. скасували, справу направили на новий апеляційний розгляд.