СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
від 26.03.80
(Витяг)
Прокурор Ужгородського району Закарпатської області пред'явив позов до М. та Ш. про визнання недійсним договору довічного утримання. Прокурор посилався на те, що 10 липня 1974 р. відповідачі уклали вказаний договір, згідно з яким М. передав у власність Ш. належну йому 1/3 частину будинку, а остання зобов'язалася надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення і догляд, виходячи з вартості утримання - 90 крб. на місяць. Даний договір посвідчений виконкомом сільської Ради народних депутатів з порушенням встановлених правил - без витребування у М. документів про право власності і згоди садово-виноградівського радгоспу, на землях якого розташований будинок, надати присадибну ділянку набувачеві. Ш. просила суд стягнути з М. 3 тис. крб., витрачених на його утримання.
Рішенням Ужгородського районного народного суду від 8 лютого 1977 р. договір довічного утримання визнаний недійсним і з М. на користь Ш. стягнуто 1 тис. крб. У решті позову Ш. відмовлено. Постановою президії Закарпатського обласного суду від 29 серпня 1977 р. рішення народного суду в частині стягнення 1 тис. крб. скасоване й у позові відмовлено.
У протесті заступника Голови Верховного Суду УРСР ставилося питання про скасування вказаних судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Протест підлягав задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), якою керувався народний суд при вирішенні справи, кожна з сторін після визнання угоди недійсною зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Народний суд вирішив повернути Ш. гроші, витрачені нею на утримання М. у межах визнаної ним суми - 1 тис. крб., проте не постановив рішення про повернення 1/3 частини будинку власнику М. Суд взагалі не досліджував питання про те, чи належала ця частина будинку Ш.
Скасовуючи рішення народного суду в частині стягнення 1 тис. крб. з М. на користь Ш., президія Закарпатського обласного суду виходила з того, що відповідно до ст. 428 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) витрати по утриманню відчужувача, зроблені набувачем майна до розірвання договору, не відшкодовуються.
Проте з таким висновком президії обласного суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає обставинам розглянутої народним судом справи.
Статтею 428 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) передбачено розірвання договору довічного утримання на вимогу однієї з сторін у зв'язку з невиконанням вказаних в ньому обов'язків. У даній же справі прокурор пред'явив позов не про розірвання, а про визнання договору довічного утримання недійсним з підстав, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу. Виходячи з цієї норми, народний суд постановив рішення.
За таких обставин у президії Закарпатського обласного суду не було підстав для застосування до даного спору правил ст. 428 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду УРСР ухвалила протест заступника Голови Верховного Суду задовольнити; рішення Ужгородського районного народного суду від 8 лютого 1977 р. та постанову від 29 серпня 1977 р. скасувати, а справу направити до народного суду на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.