ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ПОСТАНОВА
05.04.2005
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Акціонерний банк "Приватінвест" (далі - Банк) на постанову Вищого господарського суду України від 18 січня 2005 р. у справі за позовом ПП "Агріс-Центр" (далі - Підприємство) до Банку про стягнення 478998 грн. 06 коп. доходів, отриманих від безпідставно одержаного майна, ВСТАНОВИВ:
З позовом у господарський суд Чернігівської області Підприємство звернулося 26 травня 2004 р., мотивувавши заявлену позовну вимогу положеннями статті 469 ЦК та статті 214 ЦК України ( 1540-06 ), відповідно до яких особа, яка набула майно або зберігала його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. На обґрунтування позову Підприємство вказувало, що: протягом листопада - грудня 2001 р. воно помилково перерахувало Банку 840578 грн. 34 коп.; про помилковість перерахування Банк був повідомлений листом від 7 грудня 2001 р., але добровільно не повернув одержані без достатніх підстав кошти; рішенням господарського суду Чернігівської області від 29 січня 2003 р. у справі N 8/77-62 задоволено позов про стягнення з Банку на користь Підприємства 840578 грн. 34 коп. безпідставно одержаних коштів. В основу визначення можливого доходу Банку від користування коштами Підприємства взято середньостатистичні відсоткові ставки за банківськими кредитами, які надавалися суб'єктам господарювання в Чернігівській області за період з грудня 2001 р. (дата повідомлення Банку про помилковість перерахування коштів) до березня 2004 р. (дата виконання рішення суду у справі N 8/77-62).
Банк позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що: вимогу щодо повернення помилково перерахованих коштів до Банку позивач не направляв; факт відсутності правових підстав для зарахування перерахованих позивачем коштів встановлено нічим іншим як рішенням господарського суду Чернігівської області від 29 січня 2003 р., яке набрало законної сили з 11 березня 2003 р.; зобов'язання щодо повернення безпідставно отриманих коштів виникають в силу закону, а тому до нього, як до грошового зобов'язання, мають бути застосовані вимоги статті 214 ЦК ( 1540-06 ), яка передбачає лише нарахування процентів в розмірі 3% річних; в період з 23 жовтня 2003 р. до 28 січня 2004 р. грошові кошти в сумі 884464 грн. 70 коп. знаходилися на накопичувальному рахунку в НБУ, як арештовані, а тому вони не могли надаватися в кредит і на них не можуть нараховуватися відсотки.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2004 р. позов задоволено частково в сумі 379513 грн. 95 коп., а в решті позову відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що відсотки за своєю правовою природою є платою за користуванням грошовими коштами, а тому отримані Банком відсотки за кредитами є його доходом. Період, в якому мало місце користування коштами, одержаних без достатніх підстав, суд визначив з 1 січня 2002 р. (дата отримання Банком позовної заяви Підприємства про повернення помилково перерахованих у справі N 8/77-62 коштів) до 16 жовтня 2003 р. (дата накладення виконавчою службою арешту на зазначені кошти).
Постановою від 6 жовтня 2004 р. Київський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін.
Зазначена апеляційна постанова залишена без змін і оскарженою постановою Вищого господарського суду України.
Банк просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а також невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду і, відповідно, - в силі рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що факт безпідставного одержання Банком коштів від Підприємства встановлено рішенням господарського суду Чернігівської області у справі N 8/77-62, а тому відповідно до частини четвертої статті 469 ЦК ( 1540-06 ) Банк зобов'язаний відшкодувати Підприємству всі доходи, які він повинен був мати з безпідставно одержаних коштів в разі використання їх для кредитування.
Зазначене положення статті 469 ЦК ( 1540-06 ) передбачає додаткову (основна передбачена частиною першою вказаної статті) відповідальність особи, яка безпідставно одержала майно, і може застосовуватися судом при доведеності всіх умов цивільно-правової відповідальності:, а саме: наявність шкоди для позивача; протиправність поведінки відповідача; безпосередній причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина сторін.
Проте під час розгляду справи і вирішення спору по суті суди всіх інстанцій питання наявності умов цивільно-правової відповідальності Банку не з'ясовували.
Відтак ухвалені у справі судові рішення і постанови не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати процесуально-правові норми і норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "Акціонерний банк "Приватінвест" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 18 січня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду України від 6 жовтня 2004 р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.