Мета Хартії ( 994_236 ) - визначити зміст будь-якого закону про статус суддів, ґрунтуючись на завданнях, що мають бути досягнуті: забезпечити компетентність, незалежність та неупередженість, яких громадськість має право очікувати від судів та суддів, яким довірено захист їхніх прав. Таким чином, цей закон не є самоціллю, а скоріше засобом досягнення того, щоб особи, чиї права мають захищатися судами і суддями, мали необхідні гарантії ефективності такого захисту.
Такі гарантії прав осіб забезпечуються компетентністю суддів, їх незалежністю та неупередженістю. Це позитивні характеристики, які закон про статус суддів має прагнути гарантувати, проте вони водночас є й негативними, тому що закон не повинен містити жодного елемента, який міг би негативно вплинути на віру громадян у таку компетентність, незалежність та неупередженість.
Може виникнути питання, чи мають ці положення Хартії ( 994_236 ) бути обов'язковими, тобто чи повинні вони обов'язково включатися до національних законів, що регулюють поведінку суддів, чи вони повинні мати силу рекомендацій і замість них можуть бути застосовано інші положення, що можуть забезпечити рівноцінні гарантії.
Останній підхід може бути виправданий небажанням критикувати національні системи, в яких давно встановленою практикою забезпечено ефективні гарантії законодавчої захищеності суддівського корпусу, навіть якщо ця система лише згадує про такий захист.
Однак наводилися аргументи, що в достатній кількості країн, в тому числі в державах - нових членах Ради Європи, в яких не регулюється здійснення владними структурами повноважень у галузі призначення, переведення, підвищення та припинення строку повноважень суддів, гарантії щодо забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості суддів не діють.
Саме тому, хоча положення цієї Хартії ( 994_236 ) не є фактично обов'язковими, ми представляємо їх як оптимальний засіб забезпечення того, аби зазначених вище цілей було досягнуто.
Більшість положень Хартії ( 994_236 ) не можуть бути застосованими в системах, де судді обираються безпосередньо громадянами. Неможливо скласти Хартію, яка б містила положення, що є сумісними з такими виборчими системами, бо тоді текст Хартії було б зведено до найменшого спільного знаменника. Хартія також не має на меті анулювати виборчі системи, бо там, де вони існують, вони є в "основі своїй демократичними". Ми можемо зважати, що ці положення застосовуватимуться, наскільки це можливо, до систем, в яких судді обираються. Наприклад, положення, викладені в пунктах 2.2 і 2.3 (перше речення), безперечно, можуть бути застосованими до таких систем, для яких вони забезпечують відповідні гарантії.