ВІЙСЬКОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 10.02.98
(Витяг)
Вироком військового суду Черкаського гарнізону від 26 вересня 1997 р. Т., який раніше, 16 серпня 1996 р., був засуджений Веселинівським районним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 140 КК ( 2001-05 ) на два роки виправних робіт з утриманням у дохід держави 20 % його заробітку і конфіскацією 1/3 його особистого майна, засуджено за п. "а" ст. 241 КК ( 2002-05 ) із застосуванням ст. 44 КК на два роки позбавлення волі. На підставі ч. 3 ст. 42 КК за сукупністю вчинених злочинів йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму строком на два роки з конфіскацією 1/3 його особистого майна.
Ухвалою військового суду Центрального регіону від 14 листопада 1997 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком Т. визнано винним у тому, що 6 червня 1993 р. він, маючи на меті зовсім ухилитися від військової служби, не повернувся до місця останньої із короткострокової відпустки, а поїхав до матері в Миколаївську область, де й був затриманий 15 травня 1997 р.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень щодо Т. і закриття справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) за відсутністю в його діях складу злочину.
Військова колегія Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Суд, вірно встановивши фактичні обставини справи, дав їм неправильну юридичну оцінку і безпідставно визнав Т. винним у дезертирстві.
Згідно зі ст. 65 Конституції України ( 254к/96-ВР ) громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, а ст. 15 Закону від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" ( 2232-12 ) передбачено, що на строкову військову службу в мирний час призиваються громадяни, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Проте ці вимоги не були взяті судом до уваги при розгляді справи.
Суд визнав установленим, що Т. народився 8 жовтня 1975 р., а на строкову військову службу був призваний і відправлений у частину в грудні 1992 р., тобто до досягнення ним 18-річного віку.
Ухилення від військової служби, за яке Т. був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений, вчинено ним 6 червня 1993 р., коли йому також іще не виповнилося 18 років.
Таким чином, Т. був незаконно призваний на строкову військову службу і ухилення від неї вчинив до досягнення встановленого законом призовного віку. За таких обставин у його діях немає складу злочину, передбаченого п. "а" ст. 241 КК ( 2002-05 ), а також будь-якого іншого.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосований матеріальний закон, а касаційна інстанція не виправила цієї помилки, ухвалені щодо Т. судові рішення скасовано, а справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) за відсутністю в його діях складу злочину.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.