ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
24.09.2002
Оскільки здане на схов зерно відповідно до ст.423 ЦК України перейшло у власність охоронця, відповідальність за його дії, пов'язані з розпорядженням своїм майном, не може нести особа, що передала речі на схов
(Витяг)
Рішенням господарського суду першої інстанції частково задоволено позов товариства (далі - Позивач) до приватного підприємства та хлібної бази (Третя особа) про розірвання договору купівлі-продажу, визнання за Позивачем права власності на зерно пшениці 3 класу та переоформлення цього зерна.
Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що приватне підприємство не розрахувалось із Позивачем за поставлену пшеницю, а згідно з договором купівлі-продажу право власності на зерно переходить до покупця після 100-відсоткової оплати товару. Водночас хлібна база відмовляється переоформити зерно на Позивача.
Хлібну базу було зобов'язано переоформити на Позивача зерно пшениці, у решті позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що переоформлення зерна здійснено за відсутності підстав, передбачених умовами договору схову.
Постановою апеляційного господарського суду рішення в частині зобов'язання хлібної бази переоформити на Позивача зерно пшениці 3 класу скасовано. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. При цьому апеляційний суд посилається на те, що переоформлення зерна проведено згідно із заявкою Позивача, за участю його представника, уповноваженого відповідною довіреністю, що є достатніми підставами для переоформлення права на отримання продукції третіми особами.
Постановою Вищого господарського суду України постанову апеляційного господарського суду скасовано, а рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін. Постанова ВГСУ обгрунтована тим, що при передачі продукції третій особі не були виконані зобов'язання, передбачені договором схову, у зв'язку з чим хлібна база переоформила право на зерно поза межами своїх повноважень.
Не погодившись з постановою Вищого господарського суду України, Третя особа звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України. У ній поставлено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник посилався на неправильне застосування ВГСУ норм матеріального і процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що оскаржену постанову Вищого господарського суду України слід залишити без змін з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що у вересні 2001 року Позивач та хлібна база уклали договір схову. За його умовами хлібна база взяла на себе зобов'язання зберігати зерно пшениці та насіння соняшника, доставлені Позивачем.
На адресу хлібної бази Позивач надіслав заяву без зазначення дати переоформлення на приватне підприємство зерна пшениці 3 класу в кількості 1738 т 884 кг.
У листопаді 2001 року Позивач видав довіреність на проведення переоформлення. На підставі цього названу сільгосппродукцію було переоформлено на приватне підприємство, про що свідчить прибуткова квитанція. Того ж дня було переоформлено пшеницю в кількості 1738 т 884 кг з приватного підприємства на Третю особу.
Верховний Суд України вважає, що такі переоформлення не відповідають умовам договору схову. Так, за умовами договору схову Позивач зобов'язався за 10 днів до вивезення зерна узгодити з хлібною базою строк, спосіб, обсяг та асортимент сільгосппродукції. Цим договором також передбачено, що при передачі права на отримання продукції третім особам Позивач має направити на хлібну базу свого представника з довіреністю, листом про передачу продукції Третій особі, актом приймання-передачі продукції Третій особі та виконати звірку продукції.
Матеріали справи свідчать, що переоформлення зерна з Позивача на приватне підприємство було здійснено без акта приймання-передачі і звірки продукції, тобто не було дотримано умов договору схову. Тому слід вважати, що подальше переоформлення зерна з приватного підприємства на Третю особу здійснено хлібною базою поза межами своїх повноважень.
Згідно зі статтею 423 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) здане на схов зерно, визначене в договорі лише родовими ознаками, переходить у власність охоронця (хлібної бази). Особа, що передала речі на схов, не може відповідати за його дії, пов'язані з розпорядженням своїм майном.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) Верховний Суд України постановою від 24.09.2002 р. залишив постанову Вищого господарського суду України від 11.06.2002 р. (справа N Д4/14(02-5/5-9/17) без змін, а касаційну скаргу Третьої особи - без задоволення.
"Бухгалтерія", N 26 (545), 30.06.2003