СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
13.07.1994
(Витяг)
І. звернулася з позовом до Ж. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину і договору дарування на жилий будинок у м. Макарівці Харківської області.
Позивачка вказувала, що 12 квітня 1957 р. її дід та баба К. купили 3/5 частини даного будинку у подружжя М., однак нотаріально договір купівлі-продажу не оформили. Посилаючись на те, що умови договору купівлі-продажу були сторонами виконані, позивачка просила визнати на підставі ч. 2 ст. 47 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) цей договір дійсним, визнати за нею право власності на 3/5 частини будинку в порядку спадкування за законом і визнати в цій частині видане Ж. свідоцтво про право спадкування на будинок і укладений нею з Ж. договір дарування будинку недійсним.
Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням судової колегії в цивільних справах Харківського обласного суду від 15 квітня 1994 р. позов було задоволено і продовжено строк на прийняття спадщини І. після смерті її баби К., яка померла 17 грудня 1988 р.
У поданій Ж. касаційній скарзі вона просила скасувати це рішення як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судової колегії обласного суду скасуванню з таких підстав.
Постановлюючи рішення, судова колегія обласного суду виходила з того, що спадкоємицею після смерті К. є її онука - позивачка І. З таким висновком погодитися не можна. Із матеріалів справи видно, що К., яка є бабою І., померла 27 грудня 1988 р. Її дочка Р. - мати позивачки І. - рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 31 липня 1990 р. оголошена померлою. Днем смерті Р. відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення її померлою.
Згідно з ч. 2 ст. 529 цього Кодексу ( 1540-06 ) онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем. Судом же встановлено, що на час смерті К. мати позивачки Р. ще не була оголошена померлою і тому право на спадщину І. є похідним від права Р. на спадщину після смерті К.
Для того, щоб стати правонаступником у майнових правах спадкодавця, необхідно, щоб спадкоємець прийняв спадщину відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу ( 1540-06 ). Оскільки право І. на спадщину є похідним від права її матері Р., суду слід було перевірити, чи прийняла Р. спадщину після смерті своєї матері К., і навести докази, які б свідчили про це.
На порушення вимог статей 15, 30 ЦПК ( 1501-06 ) зазначені питання судом належним чином не з'ясовані.
Виходячи з наведеного, рішення судової колегії Харківського обласного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.