СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 22.11.2000
(Витяг)
У вересні 1999 р. Харківська профспілка працівників виробничого об'єднання "Комунар" (далі - ВО) в інтересах І. пред'явила позов до цього ВО про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу й моральної шкоди. У позові зазначалося, що І. працював у ВО на посаді машиніста насосних установок. Наказом від 30 червня 1999 р. N 303 його було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Вважаючи, що звільнення проведено з порушенням трудового законодавства, позивач просив задовольнити його вимоги.
Рішенням другої постійної сесії міжобласного суду від 27 вересня 2000 р. позов було задоволено частково. І. поновлено на роботі на посаді машиніста насосних установок цеху N 20 ВО та стягнуто на його користь 1 тис. 137 грн. за час вимушеного прогулу, а в решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі згадана профспілка порушила питання про постановлення нового рішення в частині стягнення моральної шкоди. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу залишила без задоволення з таких підстав.
Постановляючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд вірно дійшов висновку, що при його звільненні були порушені вимоги трудового законодавства. Доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача моральної шкоди, не заслуговують на увагу.
Як встановлено в судовому засіданні, І. був звільнений з роботи 30 червня 1999 р. Статтею 237-1, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, КЗпП ( 322-08 ) доповнено 24 грудня 1999 р., а введено її в дію з 13 січня 2000 р. Оскільки правовідносини між І. та ВО виникли до введення в дію зазначеної норми права, то суд дійшов правильного висновку, що вона не підлягає застосуванню.
Виходячи з наведених обставин, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що постановлене рішення відповідає матеріалам справи і вимогам закону, підстав для його зміни чи скасування та постановлення нового рішення немає, а тому касаційну скаргу залишила без задоволення, а рішення суду - без зміни.
"Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2001 р.