ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 30.05.97
vd970530
Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину потягла скасування судових рішень
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду від 10 грудня 1996 р. Ц. засуджено за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) на чотири роки позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 45 КК ( 2001-05 ) засудження визнане умовним з іспитовим строком три роки. Відповідно до ст. 31 КК ( 2001-05 ) Ц. позбавлено права займати посади, пов'язані з роботою в правоохоронних органах та зі здійсненням правосуддя, строком на три роки. Ухвалено стягнути з Ц. на користь Харківського НДІСЕ 1725 грн.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 20 лютого 1997 р. вирок залишено без зміни.
Ц. засуджено за те, що він, будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав хабар в особливо великих розмірах.
Згідно з вироком Ц. визнано винним у тому, що він, працюючи з 22 червня 1993 р. суддею міського суду і будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, 16 вересня 1994 р. прийняв до свого провадження кримінальну справу за обвинуваченням К. за ст. 95 КК ( 2001-05 ) і призначив її розгляд на 30 вересня 1994 р.
К., дізнавшись, що його справу розглядатиме суддя Ц., протягом вересня-жовтня 1994 р. до розгляду справи декілька разів зустрічався з Ц., намагаючись дізнатись, яке рішення той прийме. Зробивши з цих бесід висновок, що Ц. вирішить справу на його користь тільки за хабар, К. звернувся до прокурора м. Краснодона та до співробітників СБУ з письмовою заявою про вимагательство хабара суддею Ц.
За згодою органів СБУ в Луганській області 26 жовтня 1994 р. було зафіксовано з використанням технічних засобів розмову між Ц. та К., під час якої К. запропонував Ц. хабара за вирішення справи на його користь, а той погодився прийняти цей хабар.
31 жовтня 1994 р. К. передав Ц. в його службовому кабінеті контрольований співробітниками СБУ хабар у розмірі 1 тис. доларів США і 40 млн.крб., а той його прийняв. Через декілька хвилин Ц. було затримано, а з його столу вилучено цей хабар. У перерахунку на карбованці сума одержаного Ц. хабара становить 142 млн. 500 тис.крб., тобто особливо великий розмір.
Заступник Генерального Прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень щодо Ц. і направлення справи на новий судовий розгляд через невідповідність внаслідок м'якості призначеного судом покарання тяжкості злочину й особі засудженого. Пленум Верховного Суду України протест задовольнив.
Відповідно до вимог ст. 39 КК ( 2001-05 ) суд При призначенні покарання повинен врахувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного й обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Із матеріалів справи вбачається, що, призначаючи Ц. покарання і застосовуючи до нього ст. 45 КК ( 2001-05 ), суд виходив з того, що він раніше не судимий, позитивно характеризується, є тяжко хворим і інвалідом 2-ї групи.
Висновки суду щодо необхідності застосування до Ц. ст. 45 КК ( 2001-05 ) України неможна визнати обгрунтованими.
Суд фактично не навів у вироку переконливих доводів про необхідність застосування до Ц. умовного засудження, а лише послався на обставини, що пом'якшують його відповідальність. При цьому суд не врахував, що підсудний вчинив тяжкий злочин. За таких обставин необхідно визнати, що покарання Ц. призначено надто м'яке.
У зв'язку з цим судові рішення належить скасувати за м'якістю призначеного покарання, а справу направити на новий судовий розгляд, під час якого її слід розглянути в повному обсязі, дослідити всі докази та перевірити всі доводи Ц., зокрема про те, що його умислом охоплювалось одержання хабара не в особливо великому, а в незначному розмірі.
При цьому слід врахувати такі обставини. Під час як попереднього слідства, так і в судовому засіданні Ц. пояснював, що, давши згоду на отримання від К. пакунка, він вважав, що там знаходяться спиртні напої і закуска. В той самий час він стверджував, що попередньої домовленості з К. на одержання від нього 1 тис. доларів США та 40 млн.крб. не було і що одержання хабара саме в цих розмірах його умислом не охоплювалось.
Із справи вбачається, що К. давав суперечливі показання щодо погодженого з Ц. розміру хабара. Він то пояснював, що Ц. вимагав 2,5 або 3 тис. доларів США, то стверджував, що вони домовились про 1 тис. доларів США і 40 млн.крб. У першому судовому засіданні 26 червня 1995 р. К. нічого не пояснював щодо попередньої домовленості з Ц. про розмір хабара і лише в другому судовому засіданні 2 жовтня 1996 р. стверджував, що при першій зустрічі з ним Ц. визначив розмір хабара в 2,5 тис. доларів США. К. також неодноразово пояснював, що Ц. не вимагав у нього хабара, і лише в останньому судовому засіданні почав твердити, що вимагательство мало місце.
При новому розгляді справи суду слід з'ясувати причини цих суперечностей та визначити, які з наведених показань К. є достовірними. Якщо буде встановлено, що Ц. одержав хабар у тому розмірі, який зазначено у пред'явленому йому обвинуваченні, суду належить призначити йому більш суворе покарання з додержанням вимог ст. 39 КК ( 2001-05 ).
Керуючись статтями 3, 394 КПК ( 1001-05, 1003-05 ), Пленум Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнив, вирок судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду від 10 грудня 1996 р. і ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 20 лютого 1997 р. щодо Ц. скасував за м'якістю призначеного покарання, а справу направив на новий судовий розгляд.
Надруковано: "Юридичний вісник України", N 15 (251), 13-19 квітня 2000 року.