СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 22.09.98
(Витяг)
Вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 24 липня 1997 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) із застосуванням статей 45, 44 КК ( 2001-05 ) на п'ять років позбавлення волі умовно з іспитовим строком два роки без сплати штрафу і позбавлення права керувати транспортними засобами.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Херсонського обласного суду від 23 вересня 1997 р. вирок залишено без зміни. Постановою президії цього ж суду від 28 листопада 1997 р. судові рішення в частині цивільного позову скасовано і справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд.
Г. засуджений за те, що 27 січня 1997 р., керуючи автомобілем ГАЗ-3307, що належав Херсонській автоколоні облспоживспілки, і рухаючись по автошляху Миколаїв - Херсон, побачив на середині проїжджої частини пішохода, неповнолітню Ш., і при об'їзді автомобіля, що стояв попереду, вчинив наїзд на неї, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень щодо Г. через м'якість призначеного йому покарання.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи питання про покарання, суд зазначив у вироку, що він враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину та особу підсудного, який до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, розкаявся у вчиненому і брав участь у відшкодуванні шкоди від злочину.
Залишаючи вирок без зміни в частині міри покарання, на такі самі обставини послалися судова колегія в кримінальних справах та президія Херсонського обласного суду.
Разом з тим суд хоч і послався при обранні міри покарання на характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого Г. злочину, однак на порушення вимог ст. 39 КК ( 2001-05 ) фактично цього не врахував, так само як і даних про особу Г. та обставин справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Зокрема, суд послався на те, що Г. розкаявся у вчиненому. Однак це суперечить матеріалам справи, оскільки з протоколу судового засідання видно, що підсудний винним себе не визнав, і суд сам зазначив це у вироку.
Раніше Г. двічі притягувався до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.
Внаслідок вчиненого злочину потерпілій заподіяно тяжкі тілесні ушкодження і вона потребує лікування. Будь-яких даних про відшкодування засудженим збитків у матеріалах справи немає.
Застосувавши ст. 44 КК ( 2001-05 ), суд звільнив Г. від сплати штрафу, передбаченого ст. 45 КК, однак не мотивував цього і не зазначив у вироку, які саме обставини визнано винятковими і які дані про особу винного взято до уваги.
У скарзі законний представник потерпілої Ш. вказує, що його доньку двічі оперували, а Г. ніякої допомоги не надавав і відмовився відшкодувати матеріальні збитки.
За таких обставин судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України судові рішення щодо Г. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд, зазначивши, що коли під час останнього винність Г. у вчиненні злочину, за який його засуджено, буде підтверджено, призначене йому покарання слід визнати м'яким.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.