1. Будь-яка держава-учасниця в момент ратифікації цієї Конвенції чи в подальшому може заявити, що вона визнає компетенцію Комітету отримувати й розглядати повідомлення від осіб, які знаходяться під її юрисдикцією, або від імені таких осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення цією державою-учасницею положень цієї Конвенції. Комітет не розглядає жодних повідомлень, що зачіпають держави-учасниці, які не зробили такої заяви.
2. Комітет визнає неприйнятним будь-яке повідомлення, яке:
a) є анонімним;
b) є зловживання правом подавати такі повідомлення або несумісне з положеннями цієї Конвенції;
c) розглядається в рамках іншої аналогічної процедури міжнародного розслідування чи врегулювання; або якщо
d) не були вичерпані всі наявні ефективні внутрішні засоби правового захисту. Це правило не діє, коли застосування таких засобів невиправдано затягується.
3. Якщо Комітет вирішить, що повідомлення відповідає вимогам, передбаченим у пункті 2 цієї статті, він перепроваджує повідомлення відповідній державі-учасниці, пропонуючи їй надати в установлений ним строк свої зауваження або коментарі.
4. Після отримання повідомлення та до прийняття рішення по суті Комітет може в будь-який момент звернутися до відповідної держави-учасниці з невідкладним проханням про вживання необхідних тимчасових захисних заходів з метою не допустити завдання непоправної шкоди жертвам передбачуваного порушення. Використання Комітетом цієї можливості не передрішає питання про прийнятність або розгляду повідомлення по суті.
5. Комітет розглядає повідомлення, про які йдеться в цій статті, у ході закритих засідань. Він інформує автора повідомлення про відповіді, надані відповідною державою-учасницею. Після того, як Комітет приймає рішення про завершення процедури, він перепроваджує свої висновки державі-учасниці й автору повідомлення.