1. Для цілей цієї Конвенції жертвою вважається будь-яка зникла особа та будь-яка фізична особа, якій спричинено безпосередню шкоду в результаті насильницького зникнення.
2. Кожна жертва має право знати правду про обставини насильницького зникнення, хід та результати розслідування справи та про долю зниклої особи. Кожна держава-учасниця вживає належних заходів із цією метою.
3. Кожна держава-учасниця вживає всіх належних заходів для розшуку, установлення місцезнаходження та звільнення зниклих осіб, а у разі смерті - установлення місцезнаходження, забезпечення поваги та повернення їхніх останків.
4. Кожна держава-учасниця забезпечує у своїй правовій системі для жертви насильницького зникнення право на отримання швидкого, справедливого та адекватного відшкодування завданої їй шкоди та компенсації.
5. Право на відшкодування шкоди, передбачене в пункті 4 цієї статті, охоплює відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також, у відповідних випадках, такі форми відшкодування, як:
a) реституцію;
b) реабілітацію;
c) сатисфакцію, зокрема відновлення честі й доброго імені;
d) гарантію неповторення.
6. Без шкоди для зобов’язання проводити розслідування до повного з’ясування долі зниклої особи кожна держава-учасниця вживає належних заходів, що стосуються правового становища зниклих осіб, доля яких невідома, та їхніх родичів, зокрема в таких галузях, як соціальний захист, фінансові питання, сімейне право та право власності.
7. Кожна держава-учасниця забезпечує право створювати організації та асоціації, які надають сприяння у встановленні обставин насильницьких зникнень та долі зниклих осіб і надають допомогу жертвам насильницьких зникнень, та вільно брати участь у роботі таких організацій та асоціацій.