1. Кожна держава-учасниця забезпечує, щоб професійна підготовка військових або цивільних посадових осіб, які відповідають за застосування законів, медичного персоналу, працівників державних органів та інших осіб, які можуть мати стосунок до тримання під вартою чи поводження з будь-якою особою, позбавленою волі, включала в себе належне вивчення відповідних положень цієї Конвенції для того, щоб:
a) не допустити причетності зазначених посадових осіб до актів насильницького зникнення;
b) наголосити на важливості недопущення та розслідування випадків насильницьких зникнень;
c) забезпечити визнання негайної необхідності вирішення справ, пов’язаних з випадками насильницького зникнення.
2. Кожна держава-учасниця забезпечує, щоб накази або розпорядження, що приписують, санкціонують або заохочують насильницьке зникнення, були заборонені. Кожна держава забезпечує, щоб особа, яка відмовляється виконати подібний наказ, не піддавалася покаранню.
3. Кожна держава-учасниця вживає необхідних заходів для того, щоб особи, згадані в пункті 1 цієї статті, які мають підстави вважати, що мало місце або незабаром відбудеться насильницьке зникнення, повідомляли про це своєму керівництву та, у разі необхідності, компетентним властям чи органам, наділеним повноваженнями з нагляду та захисту.