1. Якщо особа, яка підозрюється у вчиненні злочину насильницького зникнення, виявляється на території, що знаходиться під юрисдикцією держави-учасниці, і якщо ця держава не видає зазначеної особи чи не передає її іншій державі згідно зі своїми міжнародними зобов’язаннями або міжнародному кримінальному судові, чию юрисдикцію вона визнає, то вона передає справу своїм компетентним органам для кримінального переслідування.
2. Ці компетентні органи приймають рішення так само, як і в разі будь-якого тяжкого загально-кримінального злочину, відповідно до законодавства цієї держави-учасниці. У випадках, передбачених пунктом 2 статті 9, правила доказування, що застосовуються в контексті кримінального переслідування та засудження, жодним чином не є менш суворим, ніж правила доказування, які застосовуються у випадках, передбачених пункті 1 зазначеної статті.
3. Будь-яка особа, яка переслідується в судовому порядку за вчинення злочину насильницького зникнення, користується гарантією справедливого поводження на всіх стадіях судового розгляду. Будь-яка особа, яку притягнуто до суду за вчинення злочину насильницького зникнення, має право на справедливий розгляд справи компетентним, незалежним та неупередженим судом або трибуналом, створеним на підставі закону.