Критерії встановлення винагороди
1. Винагорода встановлюється для заохочення рятувальних операцій з урахуванням таких критеріїв, незалежно від порядку, в якому їх наведено нижче:
a) рятувальної вартості судна та іншого майна;
b) майстерності й зусиль рятувальників у запобіганні шкоді навколишньому середовищу та її зменшенні;
c) розміру успіху, досягнутого рятувальником;
d) характеру й ступеня небезпеки;
e) майстерності й зусиль рятувальників у рятуванні судна, іншого майна, життя людей;
f) витраченого рятувальниками часу й зазнаних ними витрат й збитків;
g) ризику відповідальності й інших ризиків, яких зазнали рятувальники та їхнє обладнання;
h) швидкості надання послуг;
i) наявності й використання суден або іншого обладнання, призначеного для рятувальних операцій;
j) стану готовності й ефективності обладнання рятувальника та його вартості.
2. Винагорода, установлена згідно з пунктом 1, сплачується всіма особами, заінтересованими в судні та іншому майні, пропорційно їхній відповідній рятівній вартості. Однак держава-учасниця може передбачити у своєму національному законодавстві, що винагорода повинна сплачуватися однією із цих осіб за умови надання їй права регресу до інших заінтересованих осіб у розмірі їхніх відповідних часток. Ніщо в цій статті не заважатиме здійсненню будь-якого права на захист.
3. Винагорода, за винятком будь-яких відсотків та відшкодовуваних судових чи арбітражних витрат, які можуть підлягати сплаті у зв’язку із цим, не перевищує рятувальної вартості судна та іншого майна.