1. Злочини, зазначені у статтях 2, 3 і 4 цієї Конвенції, вважаються такими, що підлягають включенню, як злочини, що спричиняють видачу, в будь-який договір про видачу, існуючий між державами-учасницями. Держави-учасниці зобов'язуються включати такі злочини як злочини, що спричиняють видачу, в будь-який договір про видачу, який укладається між ними.
2. Якщо держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю договору, дістає прохання про видачу від іншої держави-учасниці, з якою вона не має договору про видачу, вона може на свій розсуд розглядати цю Конвенцію як правову підставу для видачі щодо цих злочинів. Видача здійснюється відповідно до інших умов, передбачуваних законодавством держави, до якої звернено прохання про видачу.
3. Держави-учасниці, які не обумовлюють видачу наявністю договору, розглядають у відносинах між собою ці злочини як злочини, що тягнуть видачу, відповідно до умов, передбачених законодавством держави, до якої звернено прохання про видачу.
4. Злочини розглядаються для цілей видачі, здійснюваної державами-учасницями, як учинені не лише у тому місці, де вони відбулися, а й на території держав, які зобов'язані встановити свою юрисдикцію відповідно до статті 9 цієї Конвенції.