1. Злочини, зазначені у статті 2, вважаються такими, що підлягають включенню як злочини, що спричиняють видачу, до будь-якого з договорів про видачу, укладеного між будь-якими державами-учасницями до набуття цією Конвенцією чинності. Держави-учасниці зобов'язуються включати ці злочини як такі, що спричиняють видачу, до всіх договорів про видачу, які будуть в подальшому укладатися між ними.
2. Коли держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю договору, отримує прохання про видачу від іншої держави-учасниці, з якою вона не має договору про видачу, держава-учасниця, що запитує, може на свій розсуд розглядати цю Конвенцію як правову підставу для видачі відносно злочинів, зазначених у статті 2. Видача здійснюється з дотриманням інших умов, передбачених законодавством запитуваної держави.
3. Держави-учасниці, які не обумовлюють видачу наявністю договору, розглядають у відносинах між собою зазначені у статті 2 злочини як такі, що спричиняють видачу, з дотриманням умов, передбачених законодавством запитуваної держави.
4. У разі необхідності зазначені у статті 2 злочини розглядаються державами-учасницями з метою видачі так, ніби вони були скоєні не тільки в місці їх вчинення, але й на території держав, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пунктів 1 і 2 статті 7.
5. Положення всіх договорів та домовленостей про видачу між державами-учасницями у зв'язку із злочинами, зазначеними у статті 2, вважаються зміненими у відносинах між державами-учасницями в тій мірі, в якій вони несумісні з цією Конвенцією.