1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції відносно злочинів, зазначених у статті 2, коли:
a) злочин вчинено на території цієї держави; або
b) злочин вчинено на борту судна, яке плаває під прапором цієї держави, або повітряного судна, яке зареєстроване відповідно до законів цієї держави на момент вчинення злочину; або
c) злочин вчинено громадянином цієї держави.
2. Держава-учасниця може також встановити юрисдикцію відносно будь-якого такого злочину, коли:
a) злочин вчинено проти громадянина цієї держави; або
b) злочин вчинено проти державного або урядового об'єкта цієї держави за кордоном, включаючи посольство або приміщення іншого дипломатичного або консульського представництва цієї держави; або
c) злочин вчинено особою без громадянства, яка звичайно мешкає на території цієї держави; або
d) злочин являє собою спробу змусити цю державу вчинити будь-яку дію або утриматись від неї; або
e) злочин вчинено на борту повітряного судна, яке експлуатується урядом цієї держави.
3. При ратифікації, прийнятті, схваленні цієї Конвенції або приєднанні до неї кожна держава-учасниця повідомляє Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про встановлення нею юрисдикції відповідно до пункту 2 на підставі свого внутрішнього законодавства. У випадку яких-небудь змін відповідна держава-учасниця негайно повідомляє про це Генерального секретаря.
4. Кожна держава-учасниця аналогічним чином вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції відносно злочинів, зазначених у статті 2, коли підозрюваний у скоєнні злочину знаходиться на її території і вона не видає його жодній з держав-учасниць, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пункту 1 або 2.
5. Ця Конвенція не виключає можливості здійснення кримінальної юрисдикції, встановленої державою-учасницею відповідно до її внутрішнього законодавства.