1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть виявитися необхідними для встановлення її юрисдикції стосовно злочинів, указаних у статті 2, коли:
a) злочин учинено на території цієї держави; або
b) злочин учинено на борту судна, яке ходить під прапором цієї держави, або повітряного судна, зареєстрованого відповідно до законів цієї держави на момент учинення злочину; або
c) злочин учинено громадянином цієї держави.
2. Держава-учасниця може також установити свою юрисдикцію стосовно будь-якого такого злочину, коли:
a) злочин учинено проти громадянина цієї держави; або
b) злочин учинено проти державного чи урядового об'єкта цієї держави за кордоном, зокрема посольства або приміщення іншого дипломатичного чи консульського представництва цієї держави; або
c) злочин учинено особою без громадянства, яка зазвичай проживає на території цієї держави; або
d) злочин учинено при спробі примусити цю державу вчинити будь-яку дію чи утриматися від неї; або
e) злочин учинено на борту повітряного судна, що експлуатується урядом цієї держави.
3. Під час ратифікації, прийняття, схвалення цієї Конвенції чи приєднанні до неї кожна держава-учасниця повідомляє Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй про встановлення нею юрисдикції відповідно до пункту 2 цієї статті на підставі свого національного законодавства. У випадку яких-небудь змін відповідна держава-учасниця негайно повідомляє про це Генеральному секретарю.
4. Кожна держава-учасниця також уживає заходів, які можуть виявитися необхідними для встановлення її юрисдикції стосовно злочинів, зазначених у статті 2, у випадках, коли гаданий злочинець знаходиться на її території й вона не видає його жодній з держав-учасниць, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пунктів 1 чи 2 цієї статті.
5. Ця Конвенція не виключає здійснення кримінальної юрисдикції, установленої державою-учасницею відповідно до її національного законодавства.