1. Кожна держава-сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції щодо будь-якого із злочинів, зазначених у статті 1, який було вчинено:
а) на її території або на борту морського чи повітряного судна, зареєстрованого в цій державі;
b) будь-яким з її громадян або, якщо зазначена держава вважає це за доцільне, апатридами, які звичайно проживають на її території;
с) для того, щоб примусити цю державу здійснити який-небудь акт чи утриматися від його здійснення; або
d) щодо заручника, який є громадянином зазначеної держави, якщо ця держава вважає це за доцільне.
2. Кожна держава-сторона аналогічним чином вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб встановити свою юрисдикцію щодо злочинів, зазначених у статті 1, у випадках, коли гаданий злочинець перебуває на території цієї держави й вона не видає його якій-небудь державі, згаданій у пункті 1 цієї статті.
3. Ця Конвенція не виключає будь-якої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з внутрідержавним правом.