Відповідно до своєї Конституції і основних принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця мусить заборонити під страхом покарання пропозицію або надання, прямо або опосередковано, її громадянами, особами, що звичайно проживають на її території, і постійно розташованими там бізнесовими організаціями, урядовим чиновникам іншої Держави, будь-якого предмета грошової вартості а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або перевага, у зв'язку з економічною або комерційною угодою, у обмін на будь-який акт або бездіяльність під час здійснення публічних функцій цієї посадової особи.
Серед тих Держав-учасниць, що встановили транснаціональне хабарництво як злочин, такий злочин мусить розглядатися як акт корупції, маючи на увазі цілі цієї Конвенції.
Будь-яка Держава-учасниця, що не встановила транснаціональне хабарництво як злочин, мусить, наскільки дозволяє її законодавство, надавати допомогу і співробітництво щодо цього злочину, як передбачено цією Конвенцією.