1. Для того, щоб сприяти розвитку і гармонізації внутрішнього законодавства і досягненню мети цієї Конвенції, Держави-учасниці розглядають як бажане і беруть на себе відповідальність розглянути встановлення як злочинів за своїм законодавством таких актів:
a. Невідповідне використання урядовим чиновником або особою, що здійснює публічні функції, для своєї власної вигоди або в інтересах третьої особи, секретної або конфіденційної інформації будь-якого типу, яку такий чиновник або особа, що здійснює публічні функції, отримала у зв'язку зі своїми функціями, або для їх здійснення;
b. Невідповідне використання урядовим чиновником або особою, що здійснює публічні функції, для своєї власної вигоди або в інтересах третіх осіб, власності будь-якого типу, що належить Державі або будь-якій фірмі або організації, до якої Держава має майнові інтереси, до якої цей чиновник або особа, яка виконує публічні функції, має доступ завдяки своїй діяльності або у зв'язку з її здійсненням;
c. Будь-який акт або бездіяльність з боку особи, що особисто або через третіх осіб, або діючи як посередник, бажає отримати рішення державного органу влади, у результаті чого незаконно набуває для себе або інших осіб будь-який прибуток або вигоду, незалежно від того, чи завдає такий акт або бездіяльність шкоду державної власності; та
d. Відведення урядовим чиновником з метою, що не має відношення до тієї мети, для якої воно призначалося, для власної вигоди або в інтересах третіх осіб, будь-якого рухомого або нерухомого майна, грошей або цінних паперів, що належать Державі, що цей чиновник отримав завдяки своїй посаді з метою управління, опіки або з інших причин.
2. Серед тих Держав-учасниць, що встановили ці злочини, такі злочини мусять розглядатися як акти корупції, маючи на увазі цілі цієї Конвенції.
3. Будь-яка Держава-учасниця, що не встановила ці злочини, мусить, наскільки дозволяє її законодавство, надавати допомогу і співробітництво щодо цього злочину, як передбачено цією Конвенцією.