Закону "Про засади запобігання і протидії корупції" встановлює обов'язок для осіб, зазначених у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, подавати до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік.
Вперше форма декларації визначена на рівні закону, що у свою чергу сприяє забезпеченню реалізації принципу правової визначеності, оскільки виступає гарантією стабільності зазначеної форми.
Суб'єкти декларування
Суб'єктами декларування визнаються особи, зазначені в пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", які зобов'язані подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру.
Разом з тим вказані особи повинні декларувати не лише свій майновий стан, а й майновий стан членів сім'ї та більшість своїх значних за розмірами видатків, фінансові зобов'язання. Згідно з визначенням вказаного Закону до членів сім'ї належать особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
З наведеного можна дійти висновку, що особа може бути віднесена до членів сім'ї для цілей заповнення декларації за наявності сукупності таких ознак: 1) спільне проживання; 2) пов'язаність спільним побутом; 3) наявність взаємних прав та обов'язків із декларантом. Це однак не стосується осіб, які перебувають у шлюбі, що визнаються членами сім'ї незалежно від наявності вказаних ознак.
Змінами до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", що набрали законної сили 9 червня 2013 року (Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики"), коло осіб, які зобов'язані подавати декларації, доповнено суб'єктами декларування, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також тими, які вже звільнилися або іншим чином припинили таку діяльність.
Строки подання декларації
За загальним правилом декларація подається до 1 квітня наступного за звітним року.
Водночас, Законом передбачено винятки із вказаного правила для осіб, які не мають об'єктивної можливості дотриматися зазначеного строку або встановлення для них іншого строку зумовлено обставинами, за яких подається декларація.
Це стосується суб'єктів декларування, які:
1) не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою - подають таку декларацію за звітний рік до 31 грудня;
2) звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, - подають декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, при звільненні або припиненні служби.
Що стосується осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, то вони подають декларацію за місцем попередньої роботи (служби) до 1 квітня наступного за звітним року.
Порядок виготовлення бланків, подання, зберігання декларацій та використання зазначених у них відомостей
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2012 року № 64 "Про виготовлення бланків декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру" встановлено, що бланки декларації виготовляються особами, які її заповнюють і подають, шляхом їх роздрукування або копіювання на папері формату А4 за формою, наведеною в додатку до зазначеного Закону (включаючи примітку). Бланк декларації складається з 10 сторінок.
При цьому Порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, та відомостей щодо відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 16, чітко визначає, що декларації зберігаються в особових справах у кадрових підрозділах відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права. З огляду на таке, збирання, зберігання та організація процедури опублікування декларації має здійснюватися кадровим підрозділом відповідного державного органу, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права.
Проте серед суб'єктів подання декларації є також особи, для яких державний орган або орган місцевого самоврядування не є основним місцем роботи. Яскравим прикладом цього є депутати місцевих рад, серед яких є ті, для яких орган місцевого самоврядування не є основним місцем роботи або ж які є самозайнятими особами чи пенсіонерами.
Стосовно цих осіб правила подання декларацій передбачені частиною третьою статті 8 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", згідно з положеннями якої депутати місцевих рад зобов'язані щороку до 1 квітня подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за місцем роботи (служби), крім самозайнятих осіб, безробітних або пенсіонерів, які подають зазначені декларації до апаратів відповідних місцевих рад або їх виконавчих комітетів.
Окремої уваги заслуговує питання обов'язку оприлюднення окремими суб'єктами декларування відомостей, що містяться в декларації.
Ідеться про положення частини другої статті 12 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", яким встановлено, що відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, голів та суддів вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України та його заступників, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Голови та членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої комісії, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, перших заступників та заступників міністрів, заступників міністрів - керівників апаратів, керівників інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх заступників, членів колегіальних державних органів (комісій, рад), сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її утворення), районної, обласної ради та їх заступників, керівників виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад та їх заступників, секретаря сільської, селищної, міської ради підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах або опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування. Відповідні відомості, розміщенні на офіційних веб-сайтах державних органів та органів місцевого самоврядування, оприлюднюються на термін не менше одного року.
Важливо зазначити, що відповідно до законодавства відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також реєстрації місця проживання, дати народження декларанта, місцезнаходження об'єктів, які наводяться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, є інформацією з обмеженим доступом та оприлюдненню не підлягають.
Оскільки в декларації посадових осіб, які підлягають опублікуванню, містяться також і відомості про членів сім'ї, неодноразово поставало питання про необхідність надання згоди членів сім'ї декларанта на опублікування відомостей щодо них.
У зв'язку з цим Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 окремо роз'яснив, що збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Також у зазначеному Рішенні Конституційного Суду України наголошується на тому, що перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету в суспільстві.
Слід мати на увазі, що зазначені у декларації відомості відповідно до статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не належать до інформації з обмеженим доступом, крім інформації, яка не підлягає оприлюдненню відповідно до статті 12 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Це означає, що в цілому наведені у декларації відомості з врахуванням вказаного винятку повинні надаватися за запитом на інформацію.
Основні правила заповнення декларацій
Хоча більшість правил щодо заповнення декларацій визначено примітками до неї, періодично постають окремі питання, що потребують надання додаткових роз'яснень.
Суб'єкт декларування заповнює декларацію власноручно чорнильною або кульковою ручкою синього або чорного кольору таким чином, що забезпечує вільне читання внесених відомостей. У разі відсутності окремих відомостей у відповідному полі ставиться прочерк. Відомості щодо фінансових сум заокруглюються до гривні.
У декларації зазначаються відомості станом на кінець звітного періоду. Достовірність внесених до декларації відомостей засвідчується підписом суб'єкта декларування та зазначенням дати її заповнення.
У розділі I декларації заповнюються загальні відомості про суб'єкта декларування та членів його сім'ї.
У позиції 1 у разі якщо суб'єктом декларування у звітному році змінено прізвище, ім'я, по батькові, спочатку зазначається нове прізвище, ім'я, по батькові, а у дужках - попереднє прізвище, ім'я, по батькові.
Якщо суб'єкт декларування або член його сім'ї через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган доходів і зборів і має про це відмітку у паспорті громадянина України, у декларації зазначаються серія та номер паспорта громадянина України.
Таким чином, зазначається один з двох видів інформації:
• реєстраційний номер облікової картки платника податків;
• для осіб, які відмовилися від прийняття такого номера, - серія та номер паспорта громадянина України.
Також слід мати на увазі, що згідно із пунктом 70.17 статті 70 розділу II Податкового кодексу України обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності цим Кодексом зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків - фізичних осіб.
Отже, особи, яким до набрання чинності Податковим кодексом України (1 січня 2011 року) присвоєно ідентифікаційний номер платників податків - фізичних осіб, зазначають у декларації вказаний номер, оскільки він відповідає реєстраційному номеру облікової картки платника податків.
У позиції 2 зазначаються відомості щодо місця проживання із зазначенням адреси житла на кінець звітного року.
Заповнюючи вказану позицію, слід мати на увазі, що відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місцем проживання для цілей даного Закону визнається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Згідно зі статтею 6 вказаного Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
У разі якщо назва адміністративно-територіальної одиниці (адреса житла) зазнала у звітному році зміни, що не відображено у паспорті громадянина України - суб'єкта декларування, - зазначається також назва станом на дату заповнення декларації.
У позиції 3 зазначається займана суб'єктом декларування посада або посада, на яку претендує особа, а у позиції 4 - відомості про членів сім'ї суб'єкта декларування.
У розділі II декларації зазначаються відомості про доходи суб'єкта декларування та членів його сім'ї.
При цьому у позиції 5 зазначається загальна сума сукупного доходу. Відомості щодо суми, зазначеної суб'єктом декларування у позиції 5, мають дорівнювати арифметичній сумі відомостей, зазначених у позиціях 6 - 20.
Для правильного відображення у декларації одержаного доходу рекомендується звертатися до підтверджуючих документів (довідок про доходи, квитанцій, платіжних доручень, договорів), а у разі їх відсутності чи неможливості одержання їх дублікатів - отримати відповідну інформацію у підприємства, установи, організації, фізичної особи, від якої одержано дохід. Наприклад, особа має можливість одержати у банку точну інформацію про суму одержаних упродовж певного періоду процентів за вкладами.
У полі "перерахованого у гривні" у позиціях 21 - 22 зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції.
У розділі III зазначаються відомості про нерухоме майно, яке перебуває у власності, оренді чи на іншому праві користування суб'єкта декларування та членів його сім'ї, а також їх витрати на придбання цього майна.
З метою максимально точного відображення відомостей у вказаному розділі декларації доцільно деталізувати, чи перебуває майно у власності чи в оренді або ж зазначати інше право користування. Такі відомості рекомендується зазначати у позиції "Місцезнаходження об'єкта".
Крім цього, у разі коли відповідне майно перебуває у спільній сумісній чи частковій власності, доцільно у вказаній позиції також відображати вказану інформацію із зазначенням частки (для спільної часткової власності).
Поле "сума витрат (грн.) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування" у позиціях 23 - 28 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150 тис. гривень.
Тому, наприклад, особа, яка має нерухоме майно, придбане задовго до звітного періоду, зобов'язана вказати в декларації інформацію про об'єкт нерухомості, не зазначаючи при цьому інформації про витрати. Декларант також не вказує інформацію про витрати на придбаний у звітному році об'єкт, якщо разова витрата на його придбання не перевищує 150 тис. гривень.
З 1 січня 2014 року відповідна сума разової витрати, що підлягає декларуванню, становитиме 80 тис. гривень.
Інформацію у вказаному розділі з метою уникнення помилок рекомендується зазначати на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
У розділі IV зазначаються відомості про транспортні засоби, які перебувають у власності, оренді чи на іншому праві користування суб'єкта декларування та членів його сім'ї, а також їх витрати на придбання цих засобів.
У переважній більшості правила щодо заповнення розділу III застосовуються і до цього розділу.
Необхідно зауважити, що відомості про довжину транспортного засобу зазначаються лише у позиціях 37, 38, 42 і 43.
Відомості про транспортні засоби рекомендується вказувати на підставі даних технічних паспортів, інших офіційних документів, у яких відображені характеристики транспортного засобу. Уточнення можна зробити у органах, де зареєстровані транспортні засоби.
Поле "сума витрат (грн.) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування" у позиціях 35 - 39 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150 тис. гривень.
З 1 січня 2014 року відповідна сума разової витрати, що підлягає декларуванню, становитиме 80 тис. гривень.
У розділі V зазначаються відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи декларанта та членів його сім'ї.
Поле "усього" у позиціях 46, 48, 50 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150 тис. гривень.
Таким чином, якщо сума вкладених у звітному році коштів, наприклад, на депозитний рахунок у банку не перевищує вказаного розміру, відомості щодо такого вкладу у позиції "вкладених у звітному році" не зазначаються. Це однак не звільняє від обов'язку відображення загальної суми вкладених коштів на рахунках у банках на кінець звітного року. Такий же підхід застосовується й до вартості цінних паперів та розміру внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації.
З 1 січня 2014 року відповідна сума разової витрати, що підлягає декларуванню, становитиме 80 тис. гривень.
У полі "у тому числі за кордоном" у позиціях 45 - 53 зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції.
У полях "усього" та "у тому числі за кордоном" у позиціях 45 - 53 зазначається повне найменування банків, інших фінансових установ, товариств, підприємств, організацій тощо, з якими у суб'єкта декларування чи членів його сім'ї наявні відповідні відносини.
У розділі VI зазначаються відомості про фінансові зобов'язання суб'єкта декларування та членів його сім'ї.
Поле "усього" у позиціях 56 та 59 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150 тис. гривень.
З 1 січня 2014 року відповідна сума разової витрати, що підлягає декларуванню, становитиме 80 тис. гривень.
З наведеного випливає, що у позиції "Утримання зазначеного у розділах III - V майна" зазначаються відомості про витрати суб'єкта декларування на таке утримання лише у випадку, якщо сума разової витрати дорівнює або перевищує згаданий розмір. Варто звернути увагу на те, що це правило не стосується членів сім'ї суб'єкта декларування, відомості про витрати яких мають відображатися незалежно від їх розміру.
Водночас, з 1 січня 2014 року правило про заповнення лише у разі здійснення разової витрати на відповідну суму поширюватиметься й на зазначені відомості (позиція 62).
Також для достовірного відображення даних щодо фінансових зобов'язань рекомендується звертатися до відповідних підтверджуючих документів або одержувати інформацію у банках, інших фінансових установах, страхових компаніях тощо.
У позиціях 54 - 64 зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції.
Перевірка декларацій
З 1 січня 2014 року наберуть чинності зміни до статті 12 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", які передбачають здійснення уповноваженими підрозділами державних органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права трьох видів перевірок декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру:
1) перевірка фактів своєчасності подання декларацій;
2) перевірка декларацій на наявність конфлікту інтересів;
3) логічний та арифметичний контроль декларацій.
Перевірка факту своєчасності подання декларації здійснюється протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, у який така декларація повинна бути подана.
Перевірка декларації на наявність конфлікту інтересів суб'єкта декларування здійснюється протягом тридцяти днів з дня подання декларації і полягає у порівнянні службових обов'язків суб'єкта декларування з його та членів його сім'ї фінансовими інтересами.
Логічний та арифметичний контроль декларації здійснюється протягом тридцяти днів з дня подання декларації у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, відповідальним за формування державної податкової політики, та Міністерством юстиції України.
У разі виявлення під час перевірки декларації арифметичних або логічних помилок уповноважений підрозділ невідкладно письмово повідомляє про це відповідного суб'єкта декларування, який має право протягом п'яти днів з дня отримання такого повідомлення подати уповноваженому підрозділу письмове пояснення та/або виправлену декларацію.
У зв'язку з проведенням логічного та арифметичного контролю декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру суб'єкта декларування уповноважений підрозділ має право робити запити до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності щодо зазначених відомостей.
Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яким надіслано запит уповноваженого підрозділу, зобов'язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту подати копії необхідних документів або відповідну інформацію.
У разі встановлення за результатами передбачених цією статтею перевірок ознак правопорушення уповноважений підрозділ письмово повідомляє керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, його апарату, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права та правоохоронні органи.
Відповідальність
Неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, а також неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента тягне за собою адміністративну відповідальність відповідно до статті 172 - 6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
11. Конфлікт інтересів
Особливу увагу в діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб слід приділяти запобіганню та врегулюванню конфлікту інтересів.
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" конфлікт інтересів - це суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
Наявність конфлікту інтересів не обов'язково призводить до фактів корупції, однак істотно підвищує ризик вчинення корупційних діянь та є по суті їх передумовою. Тому законодавством передбачено низку положень щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.
Так, статтею 14 вказаного Закону визначено основні пов'язані з конфліктом інтересів обов'язки вказаних осіб:
1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;
2) повідомляти невідкладно безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.
Ці положення носять загальний характер. Дещо конкретизує питання попередження конфлікту інтересів стаття 15 Закону України "Про правила етичної поведінки", відповідно до якої особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незважаючи на особисті інтереси, вживають вичерпних заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а також не допускають вчинення дій чи бездіяльності, що можуть спричинити виникнення конфлікту інтересів або створити враження його наявності. Зазначені особи не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчиняти дії або бездіяльність на користь своїх особистих інтересів та/або інтересів третіх осіб.
Наведене означає, що насамперед необхідно запобігати виникненню конфлікту інтересів. Тому хибною є практика свідомого створення службовцем обставин конфлікту інтересів, а в подальшому вжиття ним заходів щодо його врегулювання.
Трапляються випадки встановлення у законодавстві особливостей застосування правила щодо повідомлення про конфлікт інтересів. Зокрема, йдеться про частину першу статті 12 - 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", відповідно до якої у разі виникнення конфлікту інтересів протягом строку здійснення повноважень сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови обласної, районної ради зобов'язаний негайно доповісти про це відповідній раді та вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів.
На законодавчому рівні в низці галузевих законів передбачено такі способи врегулювання конфлікту інтересів у випадку повідомлення підлеглим свого безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів:
• доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі;
• особистого виконання керівником службового завдання;
• в інший спосіб, передбачений законодавством.
Такі положення, зокрема, передбачені Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про Службу безпеки України", "Про державну службу", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", "Про Державну прикордонну службу України", "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", "Про військовий обов'язок і військову службу".
Крім того, з метою запобігання та врегулювання конфлікту інтересів з 1 січня 2014 року набере чинності норма Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", відповідно до якої особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані будуть протягом десяти днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом. У такому випадку зазначеним особам заборонятиметься передавати в управління належні їм підприємства та корпоративні права на користь членів своєї сім'ї.
Що стосується інших передбачених законодавством шляхів врегулювання конфлікту інтересів, як приклад можна навести встановлений процесуальним законодавством інститут відводу (самовідводу) судді, прокурора, секретаря судового засідання, слідчого, експерта, інших учасників провадження.
Зазначений спосіб вирішення конфлікту інтересів є поширеним і в інших процедурах: наприклад, відвід (самовідвід) державного виконавця у виконавчому провадженні, відвід (самовідвід) члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо.
Питанню врегулювання конфлікту інтересів присвячений окремий розділ Загальних правил поведінки державного службовця, що затверджені наказом Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010 року № 214.
Зазначений акт визначає такі основні правила щодо врегулювання конфлікту інтересів:
1) необхідність усунення обставин, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів до того, як державний службовець буде призначений на посаду;
2) повідомлення про конфлікт інтересів:
• у разі коли обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, склалися після призначення на посаду, державний службовець повинен невідкладно повідомити в письмовій формі про це свого безпосереднього керівника та терміново вжити заходів щодо усунення таких обставин;
• якщо державному службовцю стало відомо про наявність конфлікту інтересів у інших державних службовців, йому необхідно повідомити про це свого безпосереднього керівника;
• державний службовець, який повідомив про конфлікт інтересів свого безпосереднього керівника і вважає, що вжиті заходи є недостатніми, може повідомити про це в письмовій формі керівника органу державної влади;
3) шляхи врегулювання конфлікту інтересів:
• доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі;
• особисте виконання керівником службового завдання;
• відмова від участі у прийнятті рішення колегіальним органом (комітету, комісії, колегії, ради тощо), якщо така неучасть не впливає на повноваження цього органу. У разі якщо неучасть державного службовця, у якого виник конфлікт інтересів і який входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати повноважень цим органом, участь такого державного службовця у прийнятті рішень має здійснюватись під контролем;
Зазначені шляхи врегулювання конфлікту інтересів доцільно застосовувати для врегулювання конфлікту інтересів, що має тимчасовий (разовий) характер
• позбавлення приватного інтересу, з приводу якого може виникнути конфлікт інтересів, шляхом відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління або в будь-який інший спосіб;
• заміщення державного службовця іншою особою;
переведення на іншу посаду відповідної категорії посад державних службовців;
• здійснення контролю за рішеннями, що приймаються державним службовцем. У рішенні про здійснення контролю зазначаються форма контролю, відповідальна особа та вимоги до державного службовця щодо прийняття рішень стосовно предмета конфлікту інтересів.
• в інший спосіб, передбачений законодавством;
Зазначені шляхи врегулювання конфлікту інтересів доцільно застосовувати для врегулювання конфлікту інтересів, що має постійний або тривалий характер
Щодо останнього способу врегулювання конфлікту інтересів, то згадані Загальні правила передбачають такі форми здійснення контролю:
перевірка особою, визначеною керівником державного органу, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються державним службовцем або відповідним колегіальним органом з питань, пов'язаних із предметом конфлікту інтересів;
розгляд справ та прийняття рішень державним службовцем у присутності особи, визначеної керівником державного органу.
12. Звільнення у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційні правопорушення
Одним з наслідків притягнення особи до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення є звільнення з посади, яке відбувається за особливими правилами, що мають відмінності в залежності від категорії посадових осіб.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з військової служби у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України.
Згадані особливості переважно полягають у тому, що звільнення за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України здійснюється відносно тих осіб, які ними призначаються (обираються). Так, наприклад, відповідно до частини четвертої статті 45 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", члени Кабінету Міністрів України за вчинення корупційних правопорушень або порушення вимог до поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави (заборона використання службового становища в особистих цілях, запобігання конфлікту інтересів тощо), можуть бути звільнені Президентом України в порядку, визначеному частиною першою статті 18 цього Закону. Рішення Президента України про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України приймається у формі указу Президента України. Член Кабінету Міністрів України звільняється з посади з дня видання Президентом України указу про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України.
Враховуючи особливості правового становища суддів, для них також установлена особлива процедура звільнення. Відповідно до статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, й за наявності особливих обставин, а саме: у разі порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, порушення суддею вимог щодо несумісності. Так, відповідно до статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення. Згідно із статтею 105 вказаного Закону факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади. У свою чергу, частина друга статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" чітко визначає, що порушенням суддею присяги є, серед іншого, недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Вказаною статтею також передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою. Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
У свою чергу, статтею 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування.
Що стосується припинення повноважень депутатами, то законодавством передбачено підстави і порядок дострокового припинення повноважень як народних депутатів України, так і депутатів місцевих рад. Зокрема, відповідно до статті 4 Закону України "Про статус народного депутата України", повноваження народного депутата, серед іншого, припиняються достроково у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. Відтак у разі притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, його повноваження можуть бути достроково припинені. Відповідно до статті 5 цього ж Закону рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата приймається у десятиденний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Щодо дострокового припинення повноважень народного депутата у зв'язку із притягненням його до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного адміністративного правопорушення слід зазначити, що механізм такого припинення законодавством не передбачений.
На відміну від народних депутатів, відповідно до статті 5 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким депутата засуджено до позбавлення волі, або набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення його до відповідальності за корупційне правопорушення, його повноваження місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради.
Стосовно ж сільського, селищного або міського голови, то відповідно до частини першої статті 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження голови вважаються достроково припиненими у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, а також набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення. З таких підстав повноваження припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади з дня прийняття відповідною радою рішення, яким береться до відома зазначений факт.
Такі підстави звільнення з військової служби, як обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, а також набрання законної сили судовим рішенням про притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" інші особи (маються на увазі особи, не зазначені у абзаці першому цієї ж частини статті), яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом. Відповідна підстава звільнення окремо передбачена як в Кодексі законів про працю України (пункт 7 - 1 частини першої статті 36), так і низкою галузевих законів, якими врегульовано діяльність тієї чи іншої категорії осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (наприклад, пункт 7 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу").
Необхідно звернути увагу на те, що частиною другою статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" передбачено звільнення лише за притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом. Це означає, що такий наслідок притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення, як звільнення, має обов'язково застосовуватися лише у випадку порушення встановлених вказаним Законом обмежень і не стосується випадків притягнення до відповідальності за недотримання передбачених цим Законом обов'язків (наприклад, невчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру).
Відповідно до частини третьої статті 22 вказаного Закону про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.
Таким чином забезпечується контроль за дотриманням положення законодавства щодо звільнення осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення.
Порядок інформування Національного агентства з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року № 1072.
Міністри, керівники інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, сільських, селищних, міських, районних у місті, районних, обласних рад подають Нацдержслужбі інформацію про осіб у триденний строк після прийняття ними відповідних рішень.
Дана інформація подається у табличній формі, в якій зазначаються наступні дані:
- прізвище, ім'я, по батькові, дата народження особи;
- місце роботи та посада;
- прийняте судом рішення (стаття Кодексу України про адміністративні правопорушення або Кримінального кодексу України, вид покарання, день набрання законної сили рішенням суду);
- прийняте керівником рішення (дата, номер, короткий зміст наказу або розпорядження);
- додаткова інформація (примітка).
Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку Нацдержслужба звертається у разі виявлення фактів невиконання посадовими особами органів виконавчої влади та місцевого самоврядування вимог частини третьої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" до Генеральної прокуратури України з пропозицією щодо вжиття заходів прокурорського реагування, а також подає щокварталу до 5 числа наступного місяця Кабінетові Міністрів України узагальнену інформацію про осіб з висновками та пропозиціями.
Виявлення вказаних фактів можливе за результатами застосування такого інструменту, як звірка інформації про звільнених осіб з даними Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Спільним наказом Міністерства юстиції України та Національного агентства України з питань державної служби від 29 листопада 2012 року № 1764/5/228 затверджено Порядок звірки переліку осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені з посад у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Відповідно до вказаного Порядку зазначена звірка проводиться щоквартально і складається з двох етапів:
• Нацдержслужба не пізніше 2 числа місяця, що настає за звітним кварталом, надає Мін'юсту інформацію про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, що надійшла протягом звітного періоду до Нацдержслужби;
• Мін'юст звіряє отриману інформацію з даними Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, та не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від Нацдержслужби інформує Нацдержслужбу про наявність у зазначеному реєстрі інформації про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що були звільнені з посад у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення.
13. Робота щодо запобігання корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування
Антикорупційні підрозділи
Організація роботи із запобігання корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування має здійснюватися на системній основі.
Забезпеченню ефективності діяльності у цій сфері сприяє створення або визначення в залежності від структури певного органу підрозділу чи посадової особи з питань запобігання і виявлення корупції.
Діяльність таких підрозділів (осіб) в системі органів виконавчої влади врегульована постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 року № 1422 "Питання запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади".
Цією постановою затверджено Типове положення про підрозділ з питань запобігання та виявлення корупції.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 року № 706 "Питання запобігання та виявлення корупції" затверджено нову редакцію Типового положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, що набере чинності з 1 січня 2014 року.
Вказаним нормативно-правовим актом керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій з урахуванням вимог згаданого Типового положення доручено:
утворити (визначити) та забезпечити функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції у межах загальної чисельності працівників апаратів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, апарату Ради міністрів Автономної Республіки Крим, апаратів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, апаратів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;
забезпечити утворення (визначення) та функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
Також постановою рекомендовано керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з урахуванням вимог зазначеного Типового положення утворити та забезпечити функціонування підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції у межах загальної чисельності працівників центрального апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Положення передбачає можливість визначення уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення у разі недоцільності утворення в органі виконавчої влади, на підприємстві, в установі та організації уповноваженого підрозділу з огляду на структуру, чисельність працівників, у тому числі тих, які є суб'єктами декларування, а також обсяг, характер та складність роботи.
Типове положення серед основних завдань підрозділу визначає такі:
1) підготовка, забезпечення та контроль за здійсненням заходів щодо запобігання корупції;
2) надання методичної та консультаційної допомоги з питань дотримання вимог антикорупційного законодавства;
3) участь в інформаційному та науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та виявлення корупції, а також міжнародному співробітництві в зазначеній сфері;
4) проведення організаційної та роз'яснювальної роботи із запобігання, виявлення і протидії корупції;
5) проведення перевірки фактів своєчасності подання декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, перевірки таких декларацій на наявність конфлікту інтересів, а також здійснення їх логічного та арифметичного контролю;
6) здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів.
Уповноважений підрозділ відповідно до покладених на нього завдань:
1) розробляє та проводить заходи щодо запобігання корупційним правопорушенням, а також здійснює контроль за їх проведенням;
2) надає іншим структурним підрозділам органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації та їх окремим працівникам роз'яснення щодо застосування антикорупційного законодавства;
3) вживає заходів до виявлення конфлікту інтересів та сприяє його усуненню, контролює дотримання вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів, а також виявляє сприятливі для вчинення корупційних правопорушень ризики в діяльності посадових і службових осіб органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, вносить їх керівникам пропозиції щодо усунення таких ризиків;
4) надає допомогу в заповненні декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, проводить у встановленому законодавством порядку перевірку фактів своєчасності подання зазначених декларацій, їх перевірку на наявність конфлікту інтересів, а також здійснює логічний та арифметичний контроль декларацій;
5) у разі виявлення під час перевірки декларації арифметичних або логічних помилок невідкладно письмово повідомляє про це відповідному суб'єкту декларування для подання ним письмового пояснення та/або виправленої декларації;
6) у разі виявлення фактів, що можуть свідчити про вчинення корупційних правопорушень посадовими чи службовими особами органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також ознак правопорушення за результатами перевірок декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, інформує в установленому порядку про такі факти керівника органу виконавчої влади (його апарату), підприємства, установи та організації, а також правоохоронні органи відповідно до їх компетенції;
7) веде облік працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;
8) взаємодіє з підрозділами з питань запобігання та виявлення корупції державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції;
9) розглядає в межах повноважень повідомлення щодо причетності працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації до вчинення корупційних правопорушень.
Працівники уповноваженого підрозділу можуть залучатися до проведення:
1) експертизи проектів нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів, що видаються органом виконавчої влади, з метою виявлення причин, що призводять чи можуть призвести до вчинення корупційних правопорушень;
2) внутрішнього аудиту органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації в частині дотримання вимог антикорупційного законодавства.
Як вбачається із вказаних завдань та повноважень, діяльність зазначених підрозділів має зосереджуватися на реалізації превентивних антикорупційних заходів. Водночас, такі підрозділи жодним чином не повинні підміняти собою правоохоронні органи.
Антикорупційні плани
Запорукою належного здійснення заходів щодо запобігання корупції є розробка та впровадження внутрішніх планів щодо запобігання і протидії корупції. Наявність таких планів у центральних та місцевих органах виконавчої влади, Державній судовій адміністрації прямо передбачена підпунктом 5 пункту 1 розділу III додатка 2 до Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011 - 2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1240.
Розробці таких планів має передувати комплексний аналіз специфіки діяльності відповідного органу, корупційних ризиків, які виникають в процесі здійснення повноважень представниками даного органу, результатів проведення попередніх антикорупційних заходів, характеру вчинюваних представниками органу корупційних правопорушень.
З урахуванням зазначених даних до плану включаються відповідні аналітичні, організаційні, контрольні, навчальні та нормотворчі заходи.
Такі плани не мають окремо визначеної форми, а тому розробляються як стандартні програмні документи із чітким формулюванням заходу, конкретним визначенням відповідальних за виконання передбачених заходів (структурних підрозділів або осіб), чітких та зрозумілих строків їх реалізації
Обов'язковим є проведення підсумкового узагальнення стану виконання плану.
Корупційні ризики
Важливою складовою діяльності із запобігання корупції у конкретному органі є виявлення корупційних ризиків в діяльності органу (правових, організаційних та інших факторів та причин, які породжують, заохочують (стимулюють) корупцію), їх повне усунення або мінімізація.
Серед таких ризиків, зокрема, наділення посадових осіб дискреційними повноваженнями - сукупністю прав та обов'язків державних органів та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Дискреційні повноваження мають такі ознаки:
1) дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) на власний розсуд оцінювати юридичний факт (фактичний склад), внаслідок чого можуть виникати, змінюватись або припинятись правовідносини;
2) дозволяють на власний розсуд обирати одну із декількох форм реагування на даний юридичний факт;
3) надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) на власний розсуд вибирати міру публічно-правового впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації;
4) дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) обрати форму реалізації своїх повноважень - видання нормативного або індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення) адміністративної дії;
5) наділяють орган (особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення;
6) надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) на власний розсуд визначати спосіб виконання управлінського рішення, у тому числі передавати виконання прийнятого рішення підлеглим особам, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування, встановлювати строки і процедуру виконання.
Усунення такого ризику, як правило, потребує удосконалення нормативно-правової бази, яка врегульовує діяльність відповідних посадових осіб.
Ще одним поширеним корупційним ризиком в діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є неналежна організація роботи, яка проявляється у створенні відповідних умов, що спонукають громадян вдаватися до корупційних дій. У першу чергу це стосується сфери надання адміністративних послуг. Як приклад, можна навести обмежений доступ до органу чи посадової особи, штучне створення черг, встановлення незручного для громадян графіку прийому, встановлення обов'язку надання додаткових, не передбачених законодавством документів, відсутність належних умов для перебування громадян в органі, відсутність інформації про процедуру надання послуги тощо. Усунення таких ризиків можливе шляхом ширшого використання інформаційно-комунікаційних технологій (запровадження електронної черги, попереднього запису телефоном чи через електронну скриньку), встановлення зручного для громадян графіку роботи, наявність інформаційних стендів та поширення інформації про порядок надання послуг у засобах масової інформації, забезпечення належних побутових умов для відвідувачів, забезпечення вільного доступу до необхідних бланків тощо.
Істотним корупційним ризиком є недоброчесність поведінки службових та посадових осіб. Етично-психологічні аспекти та соціально-правові фактори мають досить великий вплив на сумлінність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, при виконанні останніми посадових обов'язків, оскільки службовець завжди приймає рішення у першу чергу на підставі власного досвіду, психологічного відношення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись на особистих переконаннях і персональному соціально-матеріальному становищі. На сьогодні правила поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, визначені Законом України "Про правила етичної поведінки". Вказаний нормативно-правовий акт є правовою основою для кодексів чи стандартів поведінки. Такі кодекси вже наявні у низці органів. В цілому для державних службовців діють Загальні правила поведінки, затверджені наказом Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010 року № 214, про які згадувалося вище.
Необхідно додати, що керівники повинні демонструвати та заохочувати етичну поведінку, зокрема, шляхом створення адекватних умов роботи, надання дієвої оцінки показників роботи.
Умови публічної служби і робота з кадрами також мають заохочувати етичну поведінку (умови прийняття на роботу, перспективи просування по службі, можливості підвищення кваліфікації, адекватна оплата праці та політика у сфері роботи з кадрами).
Аналізуючи корупційні ризики в діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід звернути увагу на відсутність контролю з боку керівництва.
З метою недопущення (запобігання) виникнення такого корупційного ризику контроль з боку безпосереднього керівництва має здійснюватись:
- систематично, тобто нести регулярний характер, або постійно;
- всебічно, тобто якомога більше охоплювати всі питання та напрямки роботи;
- шляхом перевірки не тільки тих службовців, які мають слабкі результати роботи, а й тих, що мають добрі результати;
- об'єктивно, тобто виключати упередженість;
- гласно, тобто результати контролю повинні бути відомі тим особам, які підлягали контролю;
- результативно (дієво), тобто в залежності від результатів контролю мають вживатись відповідні заходи.
Також для запобігання виникнення цього ризику необхідним є такий обов'язковий захід, як надання безпосереднім керівництвом державним службовцям практичної допомоги в реалізації поставлених завдань.
У найкращому випадку контроль з боку керівництва має містити всі перераховані категорії, внаслідок чого буде усунуто умови для виникнення інших корупційних ризиків.
Як корупційний ризик необхідно розглядати й конфлікт інтересів. Про шляхи його усунення йшлося вище.
Посади з підвищеним корупційним ризиком
Рекомендованим інструментом запобігання корупції є визначення переліку посад з підвищеним корупційним ризиком, тобто тих, характер повноважень яких створює вищу у порівнянні з іншими загрозу вчинення корупційних правопорушень.
Йдеться, насамперед, про посади, перебування на яких передбачає реалізацію повноважень з надання адміністративних послуг, проведення конкурсних процедур, здійснення контролю чи нагляду тощо.
Метою виокремлення згаданих посад є приділення особливої уваги до осіб, які їх займають, більш активного їх залучення до реалізації антикорупційних заходів.
Крім цього, на сьогодні Національною антикорупційною стратегією на 2011 - 2015 роки, схваленою Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001, виокремлені зони підвищеного корупційного ризику: правоохоронна, медична, земельна, освітня, податкова, митна сфери, сфери державних закупівель та державної служби. Наведене свідчить про необхідність особливо активної роботи щодо запобігання корупції серед осіб, які працюють у згаданих сферах.
В цілому ж усунення корупційних ризиків в діяльності державних службовців мінімізує можливість порушення ними законодавства, позитивно вплине на покращення роботи державних органів та органів місцевого самоврядування, сприятиме підвищенню їх авторитету.
Доброчесні інформатори
Одним з важливих засобів запобігання і протидії корупції є зміна досить поширених в українському суспільстві негативних уявлень про осіб, що надають керівництву чи правоохоронним органам інформацію про прояви корупції у своєму колективі. Міжнародна спільнота визнала підтримку таких осіб важливим завданням держав, що прагнуть бути демократичними та доброчесними.
В українському законодавстві існують загальні гарантії захисту таких осіб. Відповідно до статті 20 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції":
А) особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, а також близьких їм осіб;
Б) державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві";
В) особа не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.
Внутрішніми антикорупційними планами чи програмами установ та організацій варто передбачати спеціальні положення, що стосуються вказаної категорії осіб. Зокрема, йдеться про створення особливих каналів надання такої інформації, спеціальні тренінги для керівників щодо належної поведінки стосовно такої категорії осіб тощо.
Службові розслідування (перевірки)
Одним із дієвих інструментів запобігання корупції є також проведення службових розслідувань (перевірок) за кожним фактом притягнення службових осіб до відповідальності за корупційні правопорушення.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.
Водночас, рекомендованим є проведення таких розслідувань чи перевірок за кожним фактом корупційного правопорушення навіть за відсутності подання спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Якісне використання вказаного інструменту дозволить своєчасно виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних правопорушень, своєчасно розробляти та вживати ефективних заходів щодо їх усунення.
ПОРАДИ ОСОБІ, УПОВНОВАЖЕНІЙ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ АБО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
1) Станьте прикладом нетерпимості до проявів корупції. Своєю поведінкою давайте оточуючим зрозуміти, що не тільки не будете самі приймати участі у корупційних діяннях, але й не будете приховувати таких діянь своїх колег
На момент вступу на державну службу особа зобов'язується сумлінно виконувати свої обов'язки, дотримуватись законодавства та принципів доброчесності у своїй поведінці. Отже, всі співробітники мають виконувати свої обов'язки неупереджено та справедливо.
Корумпована поведінка працівників порушує законність та мораль, завдає шкоди авторитету як органу, в якому він працює, так і державі загалом. Вона руйнує віру в неупередженість та об'єктивність державних органів.
Усі працівники органу повинні сумлінно виконувати свої обов'язки та бути прикладом, як для своїх колег, так і для громадян в цілому.
2) Рішуче припиняйте спроби втягнути Вас у корупційні діяння. Негайно повідомляйте про такі спроби керівництву
У зовнішніх контактах, наприклад, з особами, що надають роботу, товари, послуги за державні кошти, Ви повинні з самого початку визначити чіткі межі ваших повноважень і негайно припиняти спроби втягування до корупційних діянь.
Не створюйте в оточуючих враження, що Ви відкриті для "невеликих ознак уваги".
Не піддавайтеся спокусі таким чином покращити свої матеріальне становище.
Не соромтеся відмовитися від подарунка або віддати його назад, супроводжуючи цю відмову роз'ясненням правил, яких Ви маєте дотримуватись.
Якщо Ви працюєте у сферах підвищеного корупційного ризику, Вам необхідно бути особливо обережним щодо спроб третіх осіб вплинути на Ваше рішення.
Чітко дотримуйтеся норм законодавства про заборону прийняття винагород або подарунків та вимог доброчесної поведінки.
Якщо третя особа попросила Вас зробити їй протиправну послугу, негайно поінформуйте про це своє керівництво. Це допоможе уникнути будь-якої підозри в корупції та дасть змогу вжити заходів проти правопорушників.
Якщо Ви опираєтесь спробам втягнути Вас у корупційні діяння, однак не повідомляєте про це керівництво, особа, яка схиляла Вас до протиправної поведінки, може повторити свою спробу, звернувшись до когось з Ваших колег. Захистіть своїх колег від спокуси бути залученими до корупційних діянь.
3) Якщо у Вас з'являється відчуття, що Вас хочуть попросити про послугу, яка суперечить Вашим обов'язкам, залучіть будь-кого зі своїх колег у якості свідка
Іноді в ході розмови із сторонньою особою у Вас може виникнути підозра, що Вам намагатимуться зробити протиправну пропозицію, яку буде нелегко відхилити. Часто в такій ситуації не допомагає лише відмова від корупційної поведінки, тому Вам не варто намагатися владнати ситуацію власними силами. Запросіть до участі у розмові одного із своїх колег.
4) Працюйте так, щоб Вашу роботу можна було в будь-який момент перевірити
Ваша робота повинна бути прозорою та зрозумілою для керівництва, колег та інших осіб. Можливо, Вам доведеться змінити своє місце роботи (перехід до виконання нових завдань, перехід до іншого підрозділу) або бути тимчасово відсутнім (хвороба, відпустка), тому Ваша робота повинна бути настільки відкритою, щоб в будь-який час особа, що Вас замінить, могла виконувати Ваші обов'язки.
5) Чітко відокремлюйте службову діяльність від свого приватного життя. Перевіряйте, чи немає конфлікту інтересів між Вашими службовими обов'язками та приватними інтересами
Спроби корупції часто починаються з того, що треті особи намагаються розширити службові контакти та перенести їх у сферу приватного життя.
Відомо, що особливо складно відмовити у "невеликій послузі", коли з цією особою існують дружні стосунки, а також коли сам службовець або його родина отримує привілеї у будь-якому вигляді (квитки на концерт, запрошення до дорогих ресторанів), на які не можна відповісти тим самим, тощо. Отже, в приватному житті Ви з самого початку повинні дати оточуючим зрозуміти, що відокремлюєте службову діяльність від приватного життя. Це дозволить уникнути підозри у Вашій корумпованості.
У кожної особи, яка звертається до Вас у зв'язку з Вашою службовою діяльністю, є право очікувати від Вас неупередженої, справедливої, обґрунтованої, тобто доброчесної, поведінки. Тому під час будь-якої службової діяльності, за яку Ви несете відповідальність, перевіряйте, чи не вступають Ваші власні інтереси, а також інтереси Ваших близьких осіб в конфлікт з Вашими службовими обов'язками. Піклуйтеся про те, щоб ніхто не міг звинуватити Вас в упередженості.
Якщо в конкретних службових обов'язках Ви вбачаєте можливу суперечність Ваших службових обов'язків та приватних інтересів або інтересів третіх осіб, з якими Ви пов'язані, негайно повідомте про це своє керівництво з метою вжиття відповідних заходів (наприклад, звільнення Вас від виконання завдання).
Відмовтеся від виконання роботи за сумісництвом, якщо це суперечить вимогам законодавства або інтересам служби.
Якщо у випадку конфлікту інтересів Ви надали перевагу власним інтересам, окрім шкоди Вашому особистому авторитету, може буде завдано шкоду авторитету всього органу, в якому Ви працюєте.
6) Запобігайте корупції, викриваючи випадки корупційних діянь
Корупції можна запобігти лише, коли кожний службовець відчуває свою відповідальність за досягнення загальної мети створення вільного від корупції органу.
Це означає, що всі працівники в рамках виконання своїх завдань повинні дбати, щоб сторонні особи не мали можливості впливати на рішення службовця і що корумпованих колег не можна прикривати через почуття солідарності або лояльності.
Не приховуйте протиправних діянь!
{Текст взято з сайту Мін'юсту України http://www.minjust.gov.ua}