Додаток II
Стаття 1
Кожна з Високих Договірних Сторін може обумовити, що зобов'язання включити у переказний вексель, виданий на її території, назву "переказний вексель", передбачене пунктом 1 статті 1 Уніфікованого закону, буде застосовуватися лише через шість місяців після набрання чинності цією Конвенцією.
Стаття 2
Кожна з Високих Договірних Сторін має право щодо зобов'язань, взятих за переказними векселями на її власній території, визначати, яким чином фактичний підпис може бути замінений автентичною заявою, написаною на векселі, що підтверджує згоду особи, яка повинна була поставити підпис.
Стаття 3
Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право не включати статтю 10 Уніфікованого закону у свій національний закон.
Стаття 4
У порядку часткової відміни абзацу 1 статті 31 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін має право допустити, щоб на її території аваль міг бути даний окремим документом, в якому б зазначалося місце його оформлення.
Стаття 5
Кожна з Високих Договірних Сторін може доповнити статтю 38 Уніфікованого закону таким чином, щоб зобов'язати держателя переказного векселя, який підлягає оплаті на її території, пред'явити його саме в день настання строку платежу. Невиконання цього обов'язку може спричинити лише обов'язок відшкодувати збитки.
Інші Високі Договірні Сторони мають право визначити умови, на яких вони визнають таке зобов'язання.
Стаття 6
З метою реалізації останнього абзацу статті 38 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін визначає установи, які, відповідно до її національного закону, повинні розглядатися як розрахункові палати.
Стаття 7
Кожна з Високих Договірних Сторін має право, якщо вона вважає за необхідне, за надзвичайних обставин, пов'язаних з обмінним курсом в такій державі, частково відмінити застереження, що містяться в статті 41 і стосується здійснення платежу в іноземній валюті за переказними векселями, які підлягають оплаті на її території. Зазначене вище правило також може застосовуватися до видачі на національній території переказних векселів, які підлягають оплаті в іноземній валюті.
Стаття 8
Кожна з Високих Договірних Сторін може встановити, що протести, які здійснюються на її території, можуть бути замінені заявою, датованою і написаною на самому векселі і підписаною трасатом, за винятком випадку, коли трасант обумовлює в тексті самого переказного векселя вчинення засвідченого протесту.
Кожна з Високих Договірних Сторін може встановити, що зазначена заява повинна бути занесена до державного реєстру протягом строку, встановленого для здійснення протесту.
У випадку, передбаченому у попередніх абзацах, вважається, що недатований індосамент був здійснений до протесту.
Стаття 9
У порядку часткової відміни абзацу 3 статті 44 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити, що протест у неплатежі повинен бути здійснений або у день, коли переказний вексель підлягає оплаті, або в один з двох наступних робочих днів.
Стаття 10
За законодавством кожної з Високих Договірних Сторін залишається право точно визначити юридичні ситуації, передбачені у пунктах 2 і 3 статті 43 і в абзацах 5 і 6 статті 44 Уніфікованого Закону.
Стаття 11
У порядку часткової відміни положень пунктів 2 і 3 статті 43 і статті 74 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право передбачити у своєму законодавстві для осіб, які забезпечують переказний вексель, можливість, у разі використання права регресу проти них, отримати пільгові строки, які в жодному разі не можуть продовжуватися довше строку платежу за векселем.
Стаття 12
У порядку часткової відміни статті 45 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін має право залишити в дії або запровадити таку систему повідомлень з боку посадової особи, а саме: у разі протесту у неакцепті або у неплатежі, нотаріус або посадова особа, яка, згідно з національним законом, уповноважена вчинити протест, письмово повідомляє зобов'язаних за переказним векселем осіб, адреси яких вказані на векселі або відомі посадовій особі, яка вчиняє протест, або зазначені особами, які вимагають вчинення протесту. Витрати на такі повідомлення додаютъся до витрат на протест.
Стаття 13
Кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити щодо переказних векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на її території, що відсоткова ставка, про яку йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, може бути замінена існуючою відсотковою ставкою, встановленою законом, на території такої Високої Договірної Сторони.
Стаття 14
У порядку часткової відміни статті 48 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право включити у свій національний закон норму, яка б передбачала право держателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, сплати комісійної винагороди, розмір якої встановлюється національним законом.
Такою ж мірою ці положення, у порядку часткової відміни статті 49 Уніфікованого закону, застосовуються до особи, яка, акцептувавши вексель і здійснивши платіж за ним, вимагає його суму від зобов'язаних перед нею осіб.
Стаття 15
Кожна з Високих Договірних Сторін вправі прийняти рішення про те, що, у разі втрати права за давністю або у разі закінчення строку позовної давності, на її території може бути пред'явлений позов до трасанта, який не забезпечив покриття векселя, або до трасанта чи індосанта, які неправомірно збагатилися. Таке ж саме право існує, у разі закінчення строку позовної давності, щодо акцептанта, який отримав покриття або неправомірно збагатився.
Стаття 16
Питання про те, чи зобов'язаний трасант забезпечити покриття при настанні строку платежу або чи має держатель спеціальні права на це покриття, залишається поза сферою застосування Уніфікованого закону.
Такі ж самі положення застосовуються до будь-якого іншого питання, що стосується правовідносин, на основі яких було видано вексель.
Стаття 17
Законодавству кожної з Високих Договірних Сторін належить право визначати підстави перерви або зупинення відліку строків позовної давності у разі пред'явлення позовів за переказними векселями в їхніх судах.
Інші Високі Договірні Сторони мають право визначити умови, на яких вони визнають такі підстави. Такі ж самі положення застосовуються до юридичної сили позову як засобу для початку відліку строків позовної давності, встановлених абзацом 3 статті 70 Уніфікованого закону.
Стаття 18
Кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити, що деякі робочі дні будуть прирівнюватися до встановлених законом неробочих днів щодо пред'явлення для акцепту або платежу і щодо всіх інших дій, які стосуються переказних векселів.
Стаття 19
Кожна з Високих Договірних Сторін може визначити для документів, передбачених у статті 75 Уніфікованого закону, назву, яка буде встановлена у національних законах, або може не давати їм будь-якої спеціальної назви за умови, що документи містять пряму вказівку на те, що вони видані проти наказу.
Стаття 20
Положення статей 1 - 18 цього Додатка щодо переказних векселів рівною мірою застосовуються до простих векселів.
Стаття 21
Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право обмежити зобов'язання, зазначене в статті I Конвенції, лише застосуванням положень, що стосуються лише переказних векселів, і не запроваджувати на своїй території положень, що стосуються простих векселів і містяться в Розділі II Уніфікованого закону. У такому разі Висока Договірна Сторона, яка використає це застереження, буде розглядатися як договірна сторона лише щодо переказних векселів.
Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право у подальшому запровадити положення, що стосуються простих векселів, шляхом прийняття спеціального законодавства, яке буде повною мірою відповідати положенням Розділу II Уніфікованого закону і яке буде відтворювати правила про переказні векселі, на які робиться посилання, з тими лише змінами, що випливають із статей 75, 76, 77 і 78 Уніфікованого закону та із статей 19 і 20 цього Додатка.
Стаття 22
Кожна з Високих Договірних Сторін має право вживати надзвичайних заходів загального характеру стосовно продовження строків, необхідних для збереження права регресу та стосовно продовження строків платежу.
Стаття 23
Кожна з Високих Договірних Сторін зобов'язується визнавати положення, прийняті всіма іншими Високими Договірними Сторонами в силу статей 1 - 4, 6, 8 - 16 і 18 - 21 цього Додатка.