1. Кожна Сторона забезпечує, щоб ввезення рухомих культурних цінностей, ввезення яких заборонено відповідно до її внутрішнього законодавства, на підставі того, що вони були:
a) викрадені в іншій державі;
b) розкопані або зберігалися за обставин, викладених у статті 4 цієї Конвенції; або
c) вивезені з порушенням законодавства держави, яка класифікувала, визначила або спеціально позначила такі культурні цінності відповідно до статті 2 цієї Конвенції,
у разі вчинення умисно, є кримінальним правопорушенням відповідно до її внутрішнього законодавства, якщо порушник знав, що культурні цінності були вкрадені, розкопані або вивезені з порушенням законодавства такої іншої держави.
2. Будь-яка держава може під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання у заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що вона залишає за собою право застосовувати некримінальні санкції замість кримінальних санкцій за поведінку, зазначену в пункті 1 цієї статті.