1. Під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загрожує життю нації, права, надані постійним мешканцям-іноземцям частиною I, можуть підлягати подальшим обмеженням виключно в тих межах, які зумовлені гостротою становища, якщо такі обмеження не суперечать іншим зобов'язанням Сторони за міжнародним правом.
2. Оскільки право, визнане статтею 3a, передбачає обов'язки і відповідальність, воно може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
3. Право, визнане статтею 3b, не може підлягати жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
4. Будь-який захід, що вживається відповідно до цієї статті, повинен повідомлятися Генеральному секретарю Ради Європи, який інформує про нього інші Сторони. Така сама процедура застосовується, коли такі заходи припиняються.
5. Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права, що можуть гарантуватися законами будь-якої Сторони або будь-яким іншим договором, в якому вона бере участь.