1. Судновласник несе відповідальність за організацію репатріації у відповідний та швидкий спосіб. Звичайним транспортом є повітряний.
2. Витрати на репатріацію бере на себе судновласник.
3. Якщо виявляється, що моряк, відповідно до національного законодавства чи правил або колективних угод припускається серйозних порушень своїх обов'язків за трудовим договором, що призводить до його репатріації, ніщо в цій Конвенції не завдає шкоди праву на утримання з моряка витрат на репатріацію або частини таких витрат відповідно до національного законодавства чи правил або колективних угод.
4. Витрати, які несе судновласник, охоплюють:
a) проїзд до пункту, обраного для репатріації відповідно до вищезазначеної статті 3;
b) витрати на проживання і харчування з моменту, коли моряк залишає судно, та до моменту, коли він прибуває до місця репатріації;
c) заробітну плату і допомоги з моменту, коли він залишає судно, та до моменту, коли він прибуває до місця репатріації, якщо це передбачене національними законами чи правилами або колективними угодами;
d) перевезення 30 кг особистого багажу моряка до місця репатріації;
e) лікування, у разі потреби, доти, поки моряк не буде придатний для переїзду до місця репатріації.
5. Судновласник не вимагає від моряка попередньої оплати вартості репатріації на початку його роботи та не утримує витрати на репатріацію із заробітної плати моряків або інших виплат, крім випадків, зазначених в параграфі 3 цієї статті.
6. Національне законодавство або правила не зачіпають будь-яких прав судновласника, котрі стосуються утримання з наймача моряка витрат на його репатріацію, якщо він не найнятий цим судновласником.