Державні органи, які займатимуться регулюванням робочого часу, повинні визначити:
1. Постійні винятки, які будуть застосовуватись до:
a) певних категорій осіб, робота яких є переривистою, таких, як двірник, прибиральниця та охоронець виробничих і складських приміщень;
b) груп осіб, які безпосередньо залучені до підготовчої або допоміжної роботи, котра обов'язково повинна виконуватись у години, інші ніж ті, що встановлюються для більшості осіб, які працюють в організації;
c) магазинів та інших установ, де вид роботи, чисельність населення або кількість працівників зумовлюють неможливість дотримання годин роботи, визначених статтями 3 і 4.
2. Тимчасові винятки, які будуть дозволені:
a) у разі нещасного випадку чи загрози його, нездоланних обставин, термінової роботи по ремонту машин або обладнання, але тільки тією мірою, яка потрібна, щоб уникнути появи серйозних перебоїв у нормальному режимі роботи підприємства;
b) з метою запобігання втраті товарів, що швидко псуються, або уникнення небезпеки збою технічного результату роботи;
c) з метою виконання таких специфічних робіт, як переоблік і складання балансу, днів розрахунку, виплати боргів, підсумування та закриття рахунків;
d) з метою надання можливості підприємствам самостійно вирішувати проблему з перевантаженням роботою через особливі обставини, оскільки це єдиний захід, яким звичайно може скористатися підприємець.
3. За винятком випадків, зазначених у пункті a) параграфа 2, положення, розроблені відповідно до цієї статті, повинні визначити кількість додаткових годин роботи на день, які можна дозволити, та в цілому на рік, виходячи з тимчасових винятків.
2. Тарифи оплати праці за додаткові години роботи, дозволені параграфом 2 цієї статті, повинні, як мінімум, дорівнювати 125% звичайного тарифу.