1. Тільки дорослі працездатні особи чоловічої статі, вік яких буде, очевидно, не нижче вісімнадцяти і не вище сорока п'яти років, можуть бути притягнуті до примусової чи обов'язкової праці. За винятком категорії робіт, передбачених у статті 1О цієї Конвенції, повинні дотримуватись таких обмежень і умов:
а) в усіх випадках, коли це буде можливо, попереднє засвідчення лікарем, призначеним адміністрацією, того, що дані особи не хворіють на яку-небудь інфекційну хворобу і що фізично вони придатні для призначеної роботи і для умов, в яких вона проводитиметься;
b) звільнення шкільного персоналу, учнів і викладачів, а також всього адміністративного персоналу;
с) залишення в кожному колективі необхідної для сімейного і громадського життя кількості дорослих і працездатних чоловіків;
d) поважання сімейних і подружніх зв'язків.
2. Для цілей, зазначених у підпункті с) 1-го пункту, регламентація, передбачена у статті 23 цієї Конвенції, повинна визначити частку осіб із числа постійного чоловічого працездатного населення, яку може бути одночасно притягнено до примусової чи обов'язкової праці, за умови, що ця частка ні в якому разі не перевищуватиме 25% такого населення. Визначаючи цю частку, компетентна влада повинна враховувати густоту населення; суспільний і фізичний розвиток цього населення, пору року і характер робіт, що мають бути виконані даними особами за їх місцем проживання та їх власними засобами; і взагалі поважати економічні і громадські потреби життя даного колективу.