1. Договори, до яких застосовується ця Конвенція, містять положення, що гарантують відповідним працівникам заробітну плату (зокрема, й грошову допомогу) і фіксують тривалість робочого часу та інші умови праці, не менш сприятливі за ті, що встановлено для роботи такого самого роду у відповідній професії або галузі промисловості в тих районах, де робота виконується:
a) на підставі колективної угоди та інших визнаних механізмів переговорів між організаціями роботодавців і працівників, що репрезентують відповідно значну кількість роботодавців і працівників в окремих професіях та галузях промисловості;
b) на підставі арбітражного рішення;
c) на підставі державного законодавства.
2. Якщо умови праці, про які йшлося в попередньому параграфі, не регулюються у вищезазначений спосіб у районах, де виконується робота, в договір вносяться положення, які гарантують заінтересованим працівникам заробітну плату (зокрема, й грошову допомогу), фіксують тривалість робочого часу та інші умови праці, не менш сприятливі ніж:
a) або ті, що встановлено на підставі колективних угод та інших визнаних механізмів переговорів, арбітражних рішень або державного законодавства щодо виконання роботи такого самого роду в окремій професії чи галузі промисловості у найближчому відповідному районі;
b) або загальний рівень, якого дотримуються роботодавці, якщо їхні загальні умови роботи подібні до тих, котрі існують в окремій професії або галузі промисловості, де діють як ці роботодавці, так і сторона, з якою укладено договір.
3. Умови положень, що увійшли до договору, та будь-які їхні зміни визначає компетентний орган влади у спосіб, що найбільш відповідає умовам, які існують у державі, після консультації із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників, якщо такі організації є.
4. Компетентний орган влади вживає відповідних заходів для забезпечення, шляхом оприлюднення договору або іншим чином, поінформованості осіб, які зробили заявку на підряд, щодо умов положень про працю.