Визначений у статтях 24 та 26 персонал, який опинився під владою супротивної сторони, затримується лише тією мірою, якою цього вимагають стан здоров'я, духовні потреби та чисельність військовополонених.
Особи, які належать до такого затримуваного персоналу, не вважаються військовополоненими. Однак вони користуються принаймні всіма привілеями, що передбачені положеннями Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949. В рамках військового законодавства держави, яка їх затримує, і під керівництвом її компетентної служби, а також згідно з їхньою професійною етикою вони продовжують виконувати свої медичні та духовні обов'язки в інтересах військовополонених, переважно зі складу тих збройних сил, до яких вони самі належать. З метою виконання своїх медичних та духовних обов'язків вони користуються, крім того, такими пільгами:
a) їм дозволено періодично відвідувати військовополонених, які знаходяться в робочих командах чи госпіталях, розміщених поза табором. Держава, яка їх затримує, надає в їхнє розпорядження необхідні транспортні засоби;
b) у кожному таборі старший за званням медичний працівник керівного складу несе відповідальність перед військовими властями табору за професійну діяльність затримуваного медичного персоналу. Із цією метою з початку воєнних дій сторони конфлікту домовляються про співвідношення звань їхнього медичного персоналу, у тому числі персоналу товариств, визначених у статті 26. Такий медичний працівник і духовний персонал з усіх питань, що виникають у зв'язку з їхніми обов'язками, мають безпосередній доступ до військових та медичних властей табору, які надають їм необхідні можливості для ведення листування із цих питань;
c) хоча затримуваний у таборі персонал зобов'язаний дотримуватися внутрішньотабірного порядку, від нього не вимагається виконання робіт, не пов'язаних із його медичними або духовними обов'язками.
Під час воєнних дій сторони конфлікту домовляються про можливу заміну затримуваного персоналу та встановлюють порядок такої заміни.
Жодне з попередніх положень не звільняє державу, яка затримує, від зобов'язань, покладених на неї стосовно задоволення медичних і духовних потреб військовополонених.