1. Конвенція застосовується до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків.
2. В силу необхідності після консультацій з відповідними організаціями роботодавців і працівників, де такі існують, компетентним органом влади або відповідним апаратом у кожній країні можуть бути вжиті заходи з метою вилучення із сфери застосування Конвенції окремих категорій осіб, які працюють за наймом, відносно яких виникають особливо серйозні проблеми, які торкаються її застосування або законодавчих чи конституційних питань.
3. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, у першій доповіді про застосування Конвенції, яка представляється відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ), перераховує будь-які категорії, які можуть бути вилучені відповідно до параграфа 2 цієї статті, із зазначенням причин такого вилучення, а в наступних доповідях сповіщає про стан свого законодавства і про практику відносно вилучених категорій, а також про те, якою мірою Конвенція впроваджена чи передбачається її впровадження щодо таких категорій.
Стаття З
1. Кожна особа, до якої застосовується ця Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості.
2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, зазначає тривалість відпустки в заяві, яка додається до документа про ратифікацію.
3. Відпустка ні в якому разі не може становити менше трьох робочих тижнів за один рік роботи.
4. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може згодом, у новій заяві, повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про те, що він встановлює більш тривалу відпустку, ніж та, яка була зазначена при ратифікації.