1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції щодо злочинів, передбачених у статті 9, у таких випадках:
a) коли злочин вчинено на території цієї держави чи на борту судна або літального апарата, зареєстрованого у цій державі;
b) коли гаданий злочинець є громадянином цієї держави.
2. Держава-учасниця може також установити свою юрисдикцію щодо будь-якого такого злочину, коли його вчинено:
a) особою без громадянства, яка звичайно проживає у даній державі;
b) щодо громадянина даної держави; або
c) у спробі примусити дану державу вчинити яку-небудь дію або утриматися від неї.
3. Будь-яка держава-учасниця, яка встановила юрисдикцію, згадану у пункті 2, повідомляє про це Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Якщо така держава-учасниця згодом відмовляється від такої юрисдикції, вона повідомляє про це Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.
4. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції щодо злочинів, передбачених у статті 9, у випадках коли гаданий злочинець перебуває на її території, і не видає його згідно зі статтею 15 жодній з держав-учасниць, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пункту 1 або 2.
5. Ця Конвенція не виключає здійснення будь-якої кримінальної юрисдикції згідно з національним законодавством.