1. Застраховані особи та їхні роботодавці повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів системи страхування.
2. Національні закони або постанови можуть звільнити від обов'язку сплачувати внески:
a) учнів та молодих працівників, які не досягли визначеного віку;
b) працівників, які не отримують грошову винагороду або чия заробітна плата дуже низька;
c) працівників, зайнятих у роботодавця, що сплачує внески, розмір яких визначається незалежно від кількості найнятих у нього працівників.
3. Закони та постанови стосовно фінансування програм національного страхування, що не обмежуються тільки тими, хто працює за наймом, можуть не передбачати сплати внесків підприємцями.
4. Органи державної влади повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів або у наданні допомоги за програмами страхування, які стосуються працівників у цілому, або працівників фізичної праці зокрема.
5. Національні закони або постанови, котрі, на момент прийняття цієї Конвенції, не передбачають сплати внесків застрахованими особами, можуть і надалі не зобов'язувати їх виплачувати такі внески.