Після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників компетентні органи влади кожної країни можуть встановити такі винятки з положень статті 1:
a) винятки постійного характеру, потрібні для виконання підготовчої чи додаткової роботи, оскільки вона неминуче має виконуватись поза нормальним робочим часом за умови, однак, що кількість осіб, зайнятих виконанням цієї роботи, буде суворо обмежена і не охоплюватиме підлітків до вісімнадцяти років;
b) винятки постійного характеру, потрібні для забезпечення потреб, що випливають з особливих умов хлібопекарського виробництва в тропічних країнах;
c) винятки постійного характеру, потрібні для забезпечення щотижневого відпочинку;
d) тимчасові винятки, потрібні підприємствам для того, щоб упоратися з надзвичайним навантаженням у роботі або щоб забезпечити потреби країни.