1. Договірна Держава, враховуючи будь-яку заяву, яку вона може зробити відповідно до статті 55, забезпечує, щоб кредитор, який надає докази невиконання зобов'язання боржником, мав змогу до винесення остаточного рішення стосовно його претензії та в розмірі, що будь-коли був погоджений боржником, негайно отримати від суду захист у формі будь-якої одної чи більше з наведених нижче ухвал відповідно до запиту кредитора:
(a) стосовно збереження об'єкта та його вартості;
(b) про передачу об'єкта у володіння, під контроль чи на зберігання;
(c) про заборону переміщення об'єкта; та
(d) про лізинг чи, крім випадків, що охоплюються підпунктами "a" - "c", управління об'єктом та доходами від нього.
2. Виносячи будь-яку ухвалу відповідно до попереднього пункту, суд може встановити такі умови, які вважатиме за необхідне, для захисту заінтересованих осіб у разі, якщо кредитор:
(a) при виконанні будь-якої ухвали, якою надається такий захист, не виконує будь-які зі своїх зобов'язань перед боржником за цією Конвенцією чи Протоколом; чи
(b) у рамках винесення ухвали стосовно такої остаточної претензії повністю або частково не формулює свою претензію.
3. До винесення будь-якої ухвали відповідно до пункту 1, суд може встановити вимогу про надання будь-якій із заінтересованих сторін повідомлення про таке клопотання.
4. Ніщо в цій статті не завдає шкоди застосуванню пункту 3 статті 8 і не обмежує можливостей застосування форм тимчасового захисту, інших ніж ті, що визначені в пункті 1.