1. Кожна держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію, повинна включати до щорічної доповіді про застосування цієї Конвенції, яка представляється згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці:
a) повну інформацію стосовно національного законодавства, відповідно до якого застосовуються положення цієї Конвенції, і
b) дані, що підтверджують дотримання статистичних умов, зазначених у нижчезазначених статтях, подані за формою, яка, наскільки це практично можливо, буде максимально відповідати пропозиціям Адміністративної ради Міжнародного бюро праці стосовно одноманітності подання цих даних у:
i) статтях 9 a), b), c) або d); 15 a), b) або d); 21 a) або c); 27 a), b) або d); 33 a) або b); 41 a), b) або d); 48 a), b) або c); 55 a), b) або d); 61 a), b) або d) щодо кількості захищених осіб;
ii) статтях 44, 65, 66 та 67 щодо розмірів допомоги;
iii) підпункті а) пункту 2 статті 18 щодо тривалості виплати допомоги у випадку захворювання;
iv) пункті 2 статті 24 щодо тривалості виплати допомоги по безробіттю; та
v) пункті 2 статті 71 щодо тієї частини фінансових ресурсів, що складається зі страхових внесків захищених працівників.
2. Кожна держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію, подає доповідь Генеральному директору Міжнародного бюро праці через визначені проміжки часу на запит Адміністративної ради про стан свого законодавства та практики щодо будь-якого з Розділів від II до X Конвенції, не зазначених нею під час ратифікації або в повідомленні, надісланому згодом на підставі статті 4.