1. Будь-яка держава-член, економіка та медичні установи якої ще не досягли достатнього рівня розвитку, може, в тому випадку й доти, доки компетентний орган державної влади вважає це необхідним, за допомогою заяви, що додається до ратифікаційної грамоти, скористатися тимчасовими вилученнями, передбаченими у таких статтях: 9 d); 12 (2); 15 d); 18 (2); 21 (c); 27 (d); 33 (b); 34 (3); 41 (d); 48 (c); 55 (d) та 61 (d).
2. Кожна держава-член, яка зробила заяву згідно з пунктом 1 цієї статті, включає до своєї щорічної доповіді про застосування цієї Конвенції, яка подається згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, заяву щодо кожного вилучення, яким вона скористалася, про те:
a) що причина для збереження такого вилучення продовжує існувати; або
b) що вона відмовляється від використання свого права на таке вилучення починаючи із заявленої дати.