1. Член Організації,
a) який взяв на себе зобов'язання, пов'язані з цією Конвенцією, не скориставшись виключеннями і винятками, передбаченими статтями 2 і 3;
b) який забезпечує в цілому вищі допомоги, ніж це передбачено цією Конвенцією, і відповідні витрати якого на медичне обслуговування і на допомоги на випадок хвороби складають щонайменше 4 відсотка його національного доходу; і
c) який задовольняє щонайменше двом із трьох таких умов: i) процент охвату його економічно активного населення щонайменше на десять одиниць вищий, ніж процент, який вимагається пунктом b) статті 10 і пунктом b) статті 19, або процент усіх мешканців щонайменше на десять одиниць вище, ніж процент, що вимагається пунктом c) статті 10, ii) він забезпечує медичну допомогу лікувального та профілактичного характеру значно вищого рівня, ніж та, що передбачена статтею 13, iii) він забезпечує допомогу у випадку хвороби, яка щонайменше на десять одиниць перевищує процент, який вимагається статтями 22 і 23,
може після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі існують, тимчасово не дотримуватися деяких положень розділів II і III цієї Конвенції за умови, що такі відхилення суттєво не послаблять основних гарантій, передбачених цією Конвенцією.
2. Кожний член Організації, який допустив таке відхилення, вказує в своїх доповідях про застосування цієї Конвенції, що надсилаються відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ), стан свого законодавства і практики щодо такого відхилення і будь-якого прогресу щодо повного застосування положень Конвенції.