1. Мета цієї Конвенції полягає у доповненні застосовних двосторонніх або багатосторонніх договорів або домовленостей між Сторонами, зокрема положень:
- Європейської конвенції про екстрадицію, відкритої для підписання у Парижі 13 грудня 1957 року (ETS N 24) ( 995_033 );№ 24);
- Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, відкриту для підписання у Страсбурзі 20 квітня 1959 року (ETS N 30) ( 995_036 );№ 30);
- Додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, відкритого для підписання у Страсбурзі 17 березня 1978 року (ETS N 99) ( 995_037 ).№ 99).
2. Якщо дві або більше Сторони вже уклали угоду або договір щодо питань, які регулюються цією Конвенцією, або іншим чином встановили відносини з таких питань, або якщо вони роблять це у майбутньому, вони також матимуть право застосовувати таку угоду або договір або відповідно регулювати такі відносини. Однак у разі, якщо Сторони встановлюють свої відносини щодо питань, які регулюються цією Конвенцією, в інший спосіб, ніж передбачається нею, вони роблять це у такий спосіб, що не суперечить цілям та принципам Конвенції.
3. Ніщо в цій Конвенції не зачіпає інших прав, обмежень, зобов'язань та відповідальності Сторони.