1. У разі виникнення спору між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, такі держави-учасниці проводять спільні консультації з метою врегулювання спору шляхом переговорів або будь-якими іншими мирними способами врегулювання спорів, прийнятними для всіх сторін у спорі.
2. Будь-який спір подібного характеру, який не може бути врегульований способами, зазначеними в пункті 1, на прохання будь-якої сторони, яка бере участь у такому спорі, передається до арбітражу або направляється до Міжнародного Суду для прийняття рішення. У разі передачі спору до арбітражу, якщо протягом шести місяців з моменту надходження прохання сторони в спорі не можуть дійти згоди щодо організації арбітражного розгляду, одна із сторін може просити Голову Міжнародного Суду або Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй призначити одного арбітра або більше. У разі суперечливості прохань сторін, які беруть участь у спорі, звернення до Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй має пріоритет.
3. Будь-яка держава-учасниця може під час підписання, ратифікації, прийняття або схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї заявити про те, що вона не вважає себе пов'язаною однією або обома процедурами врегулювання спору, передбаченими в пункті 2. Інші держави-учасниці не є пов'язаними будь-якою процедурою врегулювання спору, передбаченою в пункті 2, в тому, що стосується держави-учасниці, яка зробила застереження щодо цієї процедури.
4. Будь-яка держава-учасниця, яка зробила застереження згідно з пунктом 3, може в будь-який час зняти це застереження шляхом повідомлення про це депозитарія.