1. Ця Конвенція поширюється на всіх осіб, що звичайно працюють за заробітну плату чи оклад.
2. Проте будь-який член Організації може передбачити у своєму законодавстві такі винятки, які він вважає за потрібне, відносно:
a) осіб, зайнятих як хатня прислуга;
b) працівників, що працюють удома;
c) працівників, що обіймають постійні посади на урядовій службі у місцевих органах влади або на підприємствах громадського користування;
d) осіб нефізичної праці, заробітки яких відповідний орган влади вважає достатньо високими для самостійного забезпечення від ризику безробіття;
e) працівників, робота яких є сезонною, якщо тривалість такого сезону звичайно менша ніж шість місяців і якщо протягом частини року, що лишається, заінтересовані особи звичайно не зайняті в іншому виді діяльності, охопленому цією Конвенцією;
f) працівників молодшого, ніж встановлений, віку;
g) осіб, старшого, ніж за встановлений, віку, які одержують пенсію за вислугою років чи по старості;
h) осіб, зайнятих лише на випадкових чи допоміжних роботах, охоплених цією Конвенцією;
i) членів сім'ї підприємця;
j) виняткових категорій працівників, чиї особливі обставини роблять застосування до них положень цієї Конвенції зайвим або нездійсненним.
3. У доповідях про застосування цієї Конвенції, які члени Організації подають щороку, вони зазначають винятки, зроблені ними на підставі попереднього параграфа.
4. Ця Конвенція не застосовується до моряків, морських рибаків або до сільськогосподарських працівників, як їх може бути визначено законодавством країни.