Обмін інформацією
1. Компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств Договірних Держав, що стосуються податків, на які поширюється Конвенція, тією мірою, в якій оподаткування не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтями 1 та 2.
2. Будь-яка інформація, одержана Договірною Державою відповідно до пункту 1 цієї статті, вважається конфіденційною таким же чином, як і інформація, одержана відповідно до національного законодавства цієї Держави і розкриватиметься тільки особам або органам влади (включаючи суди і адміністративні органи), зайнятим оцінкою або збором, примусовим стягненням або судовим переслідуванням, або розглядом апеляцій стосовно податків, що зазначаються у пункті 1 цієї статті. Такі особи або органи використовуватимуть інформацію тільки з цією метою. Вони можуть розкривати інформацію в ході відкритого судового засідання або в судових рішеннях.
3. У жодному випадку положення пунктів 1 та 2 цієї статті не слід тлумачити як такі, що покладають на Договірну Державу зобов’язання:
a) здійснювати адміністративні заходи, такі, що суперечать законодавству та адміністративній практиці однієї або другої Договірної Держави;
b) надавати інформацію, яку неможливо одержати за законодавством або в ході звичайної адміністративної практики однієї або другої Договірної Держави;
c) надавати інформацію, яка розкриватиме будь-яку торговельну, підприємницьку, промислову, комерційну або професійну таємницю або торговельний процес, або інформацію, розкриття якої суперечило б інтересам державної політики.
4. Якщо інформація запитується Договірною Державою відповідно до цієї статті, друга Договірна Держава використовує свої міри щодо збору інформації з метою отримання інформації, стосовно якої здійснено запит, навіть тоді, коли ця друга Держава може не потребувати такої інформації для своїх власних податкових цілей. Зобов’язання, яке міститься у попередньому реченні, підлягає обмеженням, що містяться у пункті 3, але у жодному випадку такі обмеження не будуть розглядатися як такі, що дозволяють Договірній Державі відмовлятись від надання інформації виключно з тієї причини, що вона не має національного інтересу щодо такої інформації.
5. У жодному випадку положення пункту 3 цієї статті не будуть розглядатись як такі, що дозволяють Договірній Державі відхиляти надання інформації виключно тому, що інформація належить банку, іншій фінансовій установі, призначеній особі (номінальному власнику) або особі, що діє як агент або довірена особа, або тому, що вона відноситься до майнових часток в особі.