1. За виключенням випадків, передбачених у п.3 цієї статті, положення чинного законодавства держави перебування у сфері соціального забезпечення не розповсюджуються на працівників консульської установи в тому, що стосується роботи, яка виконується ними для акредитуючої держави.
2. Винятки, передбачені п. 1 цієї статті, також розповсюджуються на приватних домашніх працівників, які знаходяться виключно на службі у працівників консульської установи за умови:
а) якщо вони не є громадянами держави перебування та не проживають в ній постійно;
б) якщо на них розповсюджуються положення законодавства про соціальне забезпечення в акредитуючій державі або в третій країні.
3. Працівники консульської установи, які використовують (наймають) осіб, на яких не розповсюджуються положення про винятки, передбачені в п.2 цієї статті, повинні виконувати зобов'язання, які покладаються на роботодавця відповідними положеннями законодавства про соціальне забезпечення в країні перебування.
4. Винятки, передбачені у пп. 1 і 2 цієї статті не перешкоджають добровільній участі в системі соціального забезпечення в державі перебування за умови, якщо така участь дозволяється цією державою.