1. Працівники консульської установи можуть бути викликані давати свідчення у правових або адміністративних судових справах. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу можуть відмовитися давати свідчення тільки у випадках, передбачених у пункті 3 цієї статті.
У разі відмови консульської посадової особи бути присутнім для дачі свідчення, проти нього не можуть бути застосовані будь-які заходи примушення або покарання.
2. Компетентні органи влади держави перебування, які вимагають свідчення якого-небудь працівника консульської установи, не повинні створювати перешкод у виконанні ним службових обов'язків. Ці органи влади можуть вислуховувати ці свідчення за місцем проживання цієї особи, у приміщенні консульської установи, або приймати від нього письмові свідчення, коли це можливо.
3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати свідчення у зв'язку з виконанням їх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію або документи, що стосуються їх діяльності. Вони також мають право відмовитися давати свідчення як експерти стосовно законодавства акредитуючої держави.