1. Працівники консульської установи можуть бути викликані для свідчень в судах або інших відповідних органах держави перебування. Якщо консульська посадова особа відмовляється з'явитися на виклик або давати свідчення, до неї не можуть застосовуватися ніякі примусові заходи або санкції.
Працівники консульської установи не можуть відмовлятися давати свідчення за винятком випадків, передбачених у пункті 3 цієї статті.
2. Орган держави перебування, що викликає працівника консульської установи давати свідчення, не повинен перешкоджати йому виконувати службові обов'язки. Він може одержати свідчення працівника консульської установи в консульській установі, резиденції або у нього на квартирі.
3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати свідчення про факти, що стосуються виконання ними службових обов'язків, пред'являти службову кореспонденцію або інші документи із консульських архівів. Це положення застосовується також і до членів сімей працівників консульської установи у відношенні фактів, що стосуються діяльності консульської установи.
4. Працівники консульської установи не зобов'язані виступати як експерти з питань законів акредитуючої держави.