1. Працівники консульської установи можуть бути запрошені компетентними органами держави перебування як свідки взяти участь у судовому або адміністративному розгляді. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не мають права відмовлятись від дачі показань, крім випадків, вказаних у пункті 3 цієї статті. Якщо консульська посадова особа відмовляється від дачі показань, щодо цієї особи не може бути вжито ніяких примусових заходів та стягнень.
2. Орган держави перебування, який потребує від консульської посадової особи надання свідчих показань, не має права заважати виконанню цією особою своїх службових обов'язків. Якщо існуватиме така можливість, свідчі показання можуть бути взяті у консульської посадової особи на її роботі, у місці її мешкання, або її просять викласти свідчі показання в письмовій формі.
3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати свідчі показання стосовно справ, які пов'язані з виконанням їхніх обов'язків, так само як вони не зобов'язані пред'являти офіційну кореспонденцію і документи, які містяться в консульському архіві. Це положення також стосується членів сімей працівників консульської установи і службовців, які офіційно не є працівниками консульської установи, якщо це пов'язано з фактами, які мають відношення до функціонування консульської установи.
4. Згідно з законом акредитуючої держави, працівник консульської установи не зобов'язаний давати свідчі показання, якщо його було запрошено до залу суду як свідка.